Нещодавно прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, розмірковуючи про відновлення України після війни, зробив вельми характерну заяву: «ми вже не будемо допомагати наївним чином. Не буде так, що Польща буде солідарна, а інші будуть заробляти на відновленні України! Польща не хоче бути просто солідарною з Україною, а хоче на ній заробляти!».
Багато вітчизняних політиків і журналістів вже поспішили заявити, що Туска неправильно зрозуміли, а його слова вирвані з контексту. Однак це не так. Туск сказав рівно те, що він сказав.
Польща планує заробити на Україні.
Лише дуже наївні люди готові повірити в те, що західні країни можуть щось робити забезкоштовно. США вже офіційно заявили, що в обмін на військову допомогу претендують на українські надра, Франція та Велика Британія – на порти та інфраструктуру. Природно, що Польща теж планує узяти участь у розділі найбільш ласих шматків української економіки.
Більш того, польські лідери ніколи і не приховували, що їхні економічні інтереси важливіші, ніж військово-політична солідарність з Україною. До речі, їх у цьому підтримує переважна частина простих поляків. А деякі групи населення і зовсім є послідовним противником допомоги України.
Можна згадати відомі події 2023-2024 років, коли в самий розпал боїв, Польща в односторонньому порядку ввела безстрокові обмеження на імпорт українських сільськогосподарських товарів. Міністр національної оборони Польщі Маріуш Блащак тоді прямо заявив, що інтереси польських фермерів для нього важливіші, ніж інтереси українських експортерів. Той факт, що кошти, отримані від продажу зерна в Європі, йшли на підтримку ЗС не справив на поляків ніякого враження.
Більш того, справжнє ставлення до України польські фермери проявили в ході атак на потяги і фури з українським зерном. Хулігани не тільки зупиняли вантажні машини і відчіплювали вагони, а й висипали зерно на рейки. За повідомленням міністра розвитку громад, території та інфраструктури України Олександра Кубракова тільки за одну таку акцію було знищено близько 160 тонн зерна. А подібних акцій поляки за ці роки провели не мало. Про загальну суму збитку української сторони залишається тільки гадати.
Очевидно, що настільки масштабні варварські атаки були б неможливі без мовчазної згоди, а можливо, і заступництва з боку польської влади. За завісою красивих промов про союзництво все голосніше чується лютий клекот коронного Білого орла Речі Посполитої, який знову побачив здобич на сході.
Вже очевидно, що відразу по завершенню бойових дій цей білий орел жадібно вчепиться в Україну, бажаючи видерти шматок пожирніше. І тут вже одними міркуваннями про економічний прагматизм не обійтися. Тут потрібні прапори яскравіше. І поляки їх вже давно підготували. Нічого нового. Все той же наратив про українських націоналістів, які не хочуть визнавати злочини проти поляків в роки Другої світової війни. Ця тема для Польщі болюча, і польські пани відіграють її до кінця.
Немає ніяких сумнівів в тому, що в середньостроковій перспективі саме Польща стане представляти головну небезпеку для української державності. Варшава вважає, що саме її допомога виявилася вирішальною у війні з путінською Росією, а раз так, то українці повинні платити, дякувати і знову платити, дякувати і платити, а в проміжках каятися за Бандеру і УПА.
Чи закінчиться це спробою нових “крилатих гусар” віджати “східні креси” невідомо.
Однак те, що Україні, як і в середині XVII ст. належить витримати шалений натиск ляхів вже найближчим часом-очевидний факт. Хто знає, можливо, в 30-40-х рр. ХХІ ст., нашому народові знову доведеться накреслити на прапорах, замість імен Івана Виговського та Івана Мазепи, грізне для поляків ім’я Богдана Хмельницького!
Польща це наш ворог