На третій рік україно-російської війни очевидно, що після відсторонення Валерія Залужного в ЗСУ не перебуває полководців, які були б здатні організувати ефективне управління військами в умовах постійного російського тиску.
Після втрати Авдіївки, Бахмута, Соледара, Селидова, а днями ще й Курахова, наші захисники зіткнулися із загрозою оточення і втрати Покровська.
У селі Нововасилівка, розташованому південніше Покровська Донецької області, тривають запеклі бої. Російські сили переважаючими силами проводять активні штурмові дії.
Противник хоче оточити населений пункт, каже офіцер 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюк Сергій ЦЕХОЦЬКИЙ. Мовляв, росіяни намагаються вийти на трасу Павлоград – Покровськ і змусити гарнізон ЗСУ залишити позиції.
Генштаб інформує:
– На Покровському напрямку впродовж дня ворог здійснив 35 штурмових і наступальних дій. Найбільша активність російських окупантів зберігається в районах Воздвиженки, Миролюбівки, Лисівки, Нового Труда, Солоного, Котлиного, Піщаного, Покровська, Новоолексіївки, Зеленого, Новооленівки, Даченського та Нововасилівки…
Тактична обстановка на рівні хаосу, військові кажуть.
При погляді на карту бойових дій навіть дуже далека від армії людина побачить на крайніх флангах україно-російського фронту, у районі Куп’янська і Покровська, загрозу оточення наших військ. Держава-агресорка зосередила там значні сили і веде постійні наступальні дії. Орки мають значну чисельну перевагу і широко використовують КАБи.
А наш Генеральний штаб продовжує абсолютно марну зі стратегічної точки зору атаку на Курську область росососії, де гинуть наші кращі частини.
Тим часом на Півночі фронту втрата погіршення ситуації навколо Куп’янська загрожує крахом логістики цієї ділянки. Наш відступ з Покровська точно призведе до вторгнення полчищ окупантів у Дніпропетровську область.
Не краще обстановка на центральній ділянці фронту, де війська противника наступають в напрямку Краматорська і Слов’янська. І навіть сліпому відразу видно небезпеку прориву противника на усіх цих ділянках.
Але що робить Сирський і Генеральний штаб? А вони продовжують наполегливо повторювати ті ж помилки, які вже призвели до втрати великих міст Донбасу. Змушують наші частини, які укомплектовані в кращому випадку на 40-50 відсотків, битися в абсолютно невигідних умовах і нести величезні втрати.
Виникає закономірне питання про компетенції українського генералітету.
Але ще гірше, якщо наші генерали усе гарно розуміють, але змушені виконувати вказівки офісу Президента. Зрозуміло, що зовнішньополітична обстановка диктує до 20 січня – інавгурації Дональда Трампа – Верховному Головнокомандувачу давати Генштабу вказівки будь-якими силами тримати оборону.
Але Сирський і Генштаб зобов’язані тверезо оцінювати обстановку та доповідати наверх об’єктивно. Якщо вони цього не роблять, це загрожує дуже поганими наслідками, якщо не сказати більше – катастрофою. І говорить про професійну непридатність.
Подальші даремні з військової точки зору втрати ЗСУ в районах Куп’янська, Покровська та Часів Яру призведуть до крайнього дефіциту особового складу та бойової техніки в ЗСУ. І залишать найбільші міста Сходу України – Харків, Дніпропетровськ, Херсон, Запоріжжя, не кажучи про Слов’янськ і Краматорськ, фактично беззахисними.
Так, зараз там ведеться посилене будівництво фортифікацій, але який в цьому толк, якщо в них нікому буде оборонятися?
Все вищесказане ясно говорить про те, що ще вчора командуванню ЗСУ треба було негайно приступати до вирівнювання лінії фронту і відведення військ на заздалегідь підготовлені рубежі оборони, як це зробив ворог влітку минулого року під час нашого контрнаступу.
Вчитися у противника треба теж вміти. Але, схоже, це найважливіша для полководця якість у генерала Сирського відсутня.