ТЦК стали ворогом всього українського народу.
Подивіться, люди, що робиться по всій нашій Україні. Хапають хлопців, від зовсім молодих до зовсім старих, і вдень, і вночі. Хапають на вулицях і в громадському транспорті. Хапають на очах у дружин і дітей, батьків і матерів. Дозволили вже військкомам зламувати двері, проникати в приватні будинки і квартири, щоб забирати чоловіків призовного віку.
Заламують, одягають наручники, а в тих, хто намагається втекти, навіть стріляють.
Вже жінки стають на захист чоловіків.
Невідомо, скільки громадян України загинуло від рук людоловів при такій могилізації, але мова йде про багатьох десятках.
А тих, хто потрапив до рук людоловів, відправляють на фронт без навчання. Хто там дивом вижив, розповідають, як їх кидають на непідготовлені позиції, замість патронів 7, 62 видають 5, 45 і навпаки.
Тепер уже і священиків людолови стали хапати, як це сталося зі священиком УПЦ КП Фадєєвим, якого на ст. метро Видубичі представники Голосіївського ТЦК і СП схопили у четвер 7 листопада 2024 року. Отця силою заштовхали в бус і відправили. ВЛК не проходив. Можливо, фальсифікували. На усі заяви, що є священнослужителем УПЦ КП, працівники ТЦК не реагували.
А вже 8 листопада Фадєєв був у навчальному центрі «Десна».
У Тимчасовій слідчій комісії (ТСК) Верховної Ради висунули ініціативу з ліквідації Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) и отправки их на фронт.
Але тут же з’ясувалося, що тецекашники це цивільні особи, і щоб їх мобілізувати і відправити на передній край, потрібні нові співробітники військкоматів.
Будьмо об’єктивні. Влада показала свою повну нездатність організувати нормальну і цивілізовану мобілізацію. Натомість вона влаштувала справжнє пекло для своїх захисників.
Причому це пекло триває і для тих, хто вже загинув. Точніше, для їх сімей, які не можуть отримати тіла для похорону, а належні виплати в таких випадках стали нездійсненною гіркою мрією.
А як воюють на фронті ті, кого влада насильно мобілізувала і без навчання, амуніції, боєкомплекту і продуктів кинула воювати з окупантами?
Дуже гірко, але треба визнати, що усі вони смертники.
В таких умовах чи можна говорити, що загинути ось так, без всякого толку для України і своїх рідних, це “обов’язок по захисту Вітчизни”, як це говорить влада?
Зрозуміло, що ні.
При такій справі полон не найгірше. І тут з двох зол – або просто загинути або здатися, але залишитися живим – треба вибирати те, що менше.
І не українці в цьому винні. Винна влада, яка своєю крадіжкою та корупцією сама знищує всяку мрію про перемогу.