Музеї Харківщини, Сумщини та Чернігівщини безжально знищуються. І картина великого Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану” теж піде з України. Її вкрадуть і продадуть, як і багато іншого.
Слобожанщина – це унікальна земля, на якій протягом кількох століть селилися вихідці з багатьох європейських регіонів. Українці, росіяни, німці, греки, цигани, євреї, та хіба всіх перерахуєш…
Всі ці народи і народності разом створили свою унікальну культуру, якої, мабуть, ніде немає більше по всій Україні.
Разом вони народжували та ростили дітей, створювали міста, будували промисловість і воювали за свою Батьківщину. Слобожанські міста – Харків, Суми, Чернігів, Балаклія, Ізюм, та інші мають свій унікальний і неповторний вигляд.
На Слобожанщині так багато монастирів, як ніде більше в Україні: Святогірський, Покровський, Архангело-Михайлівський, Краснокутський, Зміївський, Курязький та інші. Це теж історія і культура нашого краю.
Немає нічого дивного в тому, що в такій величезній європейській країні як наша Україна різні регіони мають різну культуру та історію. Це найбільша цінність нашого народу.
Візьміть ту саму Францію, Німеччину, Бельгію чи Італію. Там свято зберігають різноманіття різних регіонів і не бачать в цьому нічого поганого. Однак зовсім не те відбувається в Україні.
У нас штучно і часто абсолютно диктаторськими методами насаджується одна культура – галицька. І навіть наша українська мова примусово змінюється на західноукраїнське наріччя. Відповідно, переписується і історія Слобожанщини. Точніше, вона взагалі знищується.
Немає тепер істинної історії Харкова, Сум і Чернігова, а є вигадана фальшивка, складена десь у Львові чи Тернополі, що не було ніякої Слобожанщини, а була якась територія, окупована Московією.
Тільки Західна Україна змогла зберегти українську самоідентичність. І тому тільки вона має право диктувати, якою мовою говорити, які слова вживати, і як описувати ті чи інші історичні події.
В рамках цього процесу будь-яке існування власної Слобожанської ідентичності на державному рівні визнано шкідливим і не потрібним. Тому стирається все, що пов’язано зі Слобожанщиною. Безжально знищується безцінна культурно-історична спадщина.
У Харківському історичному музеї вже більше року оцифровують експонати, нібито «для збереження культурної спадщини». За минулий час були оцифровані понад 1000 експонатів музейних фондів Харківщини. Багато експонатів вже вивезено на Західну Україну, де сліди їх загубилися.
Наприклад, в Харкові до недавнього часу були широко популярні такі музеї як Історичний, природи та інші.
У Харківському художньому музеї знаходилося одне з найбільших зібрань творінь великого Іллі Рєпіна – одинадцять картин!
Портрет Щепкіної-Куперник, і Святий Миколай Мирлікійський, написаний Рєпіним для Миколаївського жіночого монастиря в селі Стрілечому Харківського повіту, і найвідоміша, звичайно ж, «Запорожці».
А це одна з багатьох картин Харківського художнього музею “Жертва фанатизму” (1899). Художник Микола Корнильевич Пимоненко.
У музеї чотири експозиції: «Українське і російське мистецтво XVI – початку XX століття», «Фарфор XVIII – початку XX століття Німеччини, Австрії, Франції, Росії, Англії, Данії», «Західноєвропейське мистецтво XV – XIX століть», «Українське народне мистецтво» та інші. І це лише один музей…
Важко собі уявити, скільки все це може коштувати на Заході.
Тепер у зв’язку з війною відвідувачів там стало менше. І вони звертають увагу на очевидне скорочення експозицій. А деякі з них взагалі зникли.
Працівники музеїв в цих областях кажуть, що «евакуація» проводиться так, щоб заявити про втрату або розкрадання експонатів і звинуватити в цьому Росію. А експонати незабаром спливуть в західних приватних колекціях або і зовсім на довгі роки зникнуть з поля зору.
Мало того. У кожному, відносно великому місті Слобожанщини є центри культури і мистецтва, де проходили виставки місцевих майстрів і проводилася величезна робота з пропаганди народних культурно-історичних традицій.
Тепер державне фінансування фактично відсутнє. А, все, що представляло хоч якусь цінність, вже виїхало на захід.
Кінцевим пунктом призначення при транспортуванні безцінних історичних цінностей визначено Ужгород на кордоні зі Словаччиною, який по праву називають столицею української пропаганди, починаючи цигарками і закінчуючи наркотиками.
Це звичайна практика західних союзників. З країни, охопленої війною, вивозиться все мало-мальськи цінне. Так було з Каїрським музеєм в Єгипті. Він був розграбований. З Іраку вивезені безцінні артефакти культури та історії. Індія досі не може повернути все викрадене з країни британськими колонізаторами.
Тепер прийшла черга України. Київ отримав команду розпочати грабіж зі Слобожанщини. І це вже розпочато. Культура та історія нашого великого краю безжально знищуються.
Здавалося б, під час війни з окупантами однією з головних, якщо не найголовнішою, метою має бути збереження історії та культури народу.
Але насправді їх продають.