Невдачі Червоної Армії після гітлерівського нападу 22 червня 1941 року призвели, що вже до серпня вермахт вийшов до столиці України – Києва.
Київський укріплений район зустрів наступаючі частини гітлерівців погано підготовленим. Доти і дзоти займали непідготовлені підрозділи, часто були відсутні обладнання та необхідне озброєння, а також боєприпаси. Тому багато укріплень діставалися німцям порівняно легко.
Однак з дотом №205 так не сталося. Десять діб він бився в повному оточенні. Його гарнізон зміг знищити сотні фашистів і залишився непереможеним.
Це зміцнення було одним з перших дотів так званого «мінного типу». 358 метрів закладених на дев’ятиметрову глибину підземних ходів-потерн, п’ять оголовків для шести кулеметів, товщина стін – 135 сантиметрів, перекриття-90. Дот № 205 знаходився на найнебезпечнішій, південній ділянці оборони, яка не була прикрита широкою заплавою річки Ірпінь, як це було на Західній і Північній ділянках.
Підземна фортеця не боялася нічого. Відсутність вентиляційних колодязів і труби перископа, які повинні були бути згідно з проектом, у реальності допомогли гарнізону.
Коли німці потрапили на дах доту, вони не змогли спустити всередину споруди підривні заряди, як до цього багаторазово робили на спорудах французької лінії Мажино і раніше знищених радянських дотах і дзотах.
Зайти через єдині двері всередину доту було неможливо, бо там знаходився спеціально кулемет, що вражав без промаху будь-кого, хто наважився б спробувати це зробити.
Самохідна артилерійська установка, що обстрілювала дот №205 з іншого берега заболоченої заплави річки Северка, виявилася безпорадною проти товстих стін доту.
Гарнізон доту № 205 складався з 15 червоноармійців на чолі з командиром. Вони відмовилися здаватися німцям.
У книзі «Київський Червонопрапорний « 1969 року є бойове зведення про дії захисників Доту № 205:
— Безстрашність, пекучу ненависть до окупантів проявили воїни доту № 205. Ось їхні імена: лейтенант В.П. Вєтров, молодший командир і. п. Музиченко, політбоєць і. п. Рибаков, червоноармійці Андрієнко, Волкотруб, Гробовий, Квартич, Клочко, Мелешко, Нетунський, Опанасенко, Осадчий, Романчук, Сорока, Ярошенко, Ярошевський. Ще в перші дні оборони міста, будучи відрізаними від своїх, вони стійко відбивали люті атаки гітлерівців. Зазнавши невдачі, фашисти підіслали лазутчиков, які пропонували здатися. «Руські не здаються!»,- була відповідь сміливців. З ініціативи політбойця Рибакова був випущений бойовий листок, в якому з усією силою прозвучали патріотичні слова: «Дот не здамо, будемо битися до кінця!».
Командир гарнізону Георгій Кирилович Вєтров з Воронезької області, раніше навчався в Київському піхотному училищі, звідти був переведений в Свердловське піхотно-кулеметне училище, а після випуску служив на кордоні за фахом, командиром кулеметного взводу.
Кроме нього руськім за національністю був тільки сам політбоєць (тобто, заст. політрука) Іван Рибаков.
Білорусію представляв мінчанин Олександр Квартич, а решта були українцями.
Сержант Іван Музиченко – з села Лемешівки Яготинського району Київської області. Рядовий Адам Красовський – з Буковини. Останні троє пережили війну – як і командир 28-го окремого пульбату капітан Іван Кіпоренко. Але тоді ще всі вони не знали свого майбутнього.
По доту вівся безперервний вогонь, електропостачання було порушено. У ніч з 8 на 9 серпня командування виділило спеціальну групу, яка вночі пробилася до споруди і передала наказ на відхід з попереднім псуванням озброєння. До неї увійшли сержант Федір Клопот, герой оборони сусіднього доту №203 (звідти в 205-й перейшов Красовський) і лейтенант Андрій Жуковець , друг Вєтрова по училищу. О другій годині ночі всі благополучно дісталися до обложених, але командир виходити відмовився, попросив доставити продовольство і боєприпаси.
Така героїчна непокора не могла не привернути уваги, тому справами 205-го доту зацікавився особисто командувач Південно-Західним фронтом генерал Михайло Кирпонос.
Начальник штабу 37-ї армії генерал-майор А.а. Мартьянов привів до нього бійця-розвідника, який побував в Доті в складі розвідувальної групи. Відбулася коротка розмова.
Розвідник:
— Тримавши. Кажуть, що мають наказ і з доту не підуть…
Кирпонос:
— Прізвища їх ви не впізнали?
Розвідник:
— Ніяк ні: колись було. Ми у них були всього хвилин десять. Вони запитали про обстановку, закурили, сказали, що три дні були без хліба. Тут же їх лейтенант-прізвище його Вєтров, так його називали, з одним бійцем пішов кудись за продуктами. Потім перед нашим відходом вони повернулися, принесли продукти і патрони. Коли ми йшли вони сказали, щоб піхота не бігала туди-сюди, а також твердо утримувала свої позиції…
Кирпонос вийняв папір і написав:
— Дорогі друзі, товариші, захисники доту № 205! Захоплений вашою мужністю і завзятістю. Батьківщина не забуде вашого подвигу. Шкодую, що не вдалося відвідати вас. Подавцю цієї записки повідомте свої імена та прізвища для нагородження вас орденами. Міцно тисну ваші мужні руки і бажаю нових бойових успіхів у священній боротьбі з німецькими загарбниками. Кирпонос.
А 10 серпня 1941 року вони стали відомими всій армії: кореспонденти газети “Червона Зірка” Олександр Шуєр і Сергій Сапіго пробралися на КП комбата Кіпоренка і по телефону поставили кілька запитань, зокрема, хто особливо відзначився при обороні доту?
«У нас не виявилося вагається і маловірів. Всі добре виконують свій обов’язок перед Батьківщиною і б’ються з ворогом так як нас вчить нарком оборони товариш Сталін», – відповів Вєтров, повідомивши також, що, коли німці вислали лазутчіков, що запропонували здатися, двох він особисто пристрелив з гвинтівки.
У газеті «Червона Армія» 13 серпня 1941 року поет Борис Палійчук присвятив захисникам доту №205 вірш:
Перша ніч і шоста ніч, –
Одна на одну схожі.
В першу дот наш подужати несмачно
Ворог. І в шосту-теж.
У щілину подивишся-які поля,
Милі серцю долини,
Наша полита кров’ю земля,
Славна мати-Україна.
Нехай оточили, затиснули в кільце,
У Доті і душно, і спекотно.
Руки тверді і спокійно обличчя,
Батьківщина, чуєш, спокійно!
175-та стрілецька дивізія не залишала спроб відбити у противника село Юрівка, на околиці якого стояв дот 205. У гарнізону повністю вичерпалися запаси провізії і закінчилися патрони. Однак 18 серпня 1941 дот №205 був деблокований.
Імена його героїчних захисників назавжди залишилися в історії України.