Чи є Іспанія надійним союзником України?
З політичної точки зору – безумовно! Адже Іспанія з початку повномасштабного вторгнення РФ послідовно демонструє тверду підтримку усіх проукраїнських ініціатив. Більш того, в Іспанії є чимала підтримка військової допомоги Києву. Відповідно до липневого опитування Королівського інституту Елкано, 52% іспанців підтримують направлення миротворців в Україну.
Ще більшою є підтримка продовження військової допомоги – за це висловилися 75% опитуваних.
При цьому, як зазначив один з іспанських журналістів на зустрічі у Мадриді, організованій Фондом Конрада Аденауера і Fundacion Civismo, серед іспанців підтримка України подекуди вища, ніж підтримка Гази.
І дійсно, одне з опитувань показало, що хоча іспанці стурбовані наслідками для палестинців ізраїльського військового наступу в секторі Гази, водночас більшість з них, до прикладу, не підтримує пропалестинські протести, як-от зрив велоперегонів Vuelta a Espana у вересні цього року.
То чому ж тоді внесок Іспанії у військову допомогу Україні є порівняно невеликим?
Згідно з офіційними даними іспанського уряду, з початку повномасштабної війни Іспанія здійснила в Україну більш ніж 100 військових поставок на суму понад 2,8 млрд євро. Цифра немала, проте ж йдеться про одну з найбільших економік Європи!
Більш того, існують питання і до якості поставленого Україні військового обладнання.
Зокрема, Мадрид передав Києву техніку, яка була виведена з експлуатації іспанською армію. Як приклад, можна навести передані Україні 29 бойових танків Leopard 2A4, які простоювали на базі в Сарагосі й потребували капітального ремонту. Або передачу кількох зенітних батарей Hawk, які були введені в експлуатацію аж у 1962 році.
Ба більше, викликає питання й підхід Іспанії, коли йдеться про витрати на власну оборону. Педро Санчес є єдиним із західних лідерів, хто публічно відкинув збільшення витрат на оборону до 5% від ВВП. Навіть попри невдоволення президента США Дональда Трампа та його погрози викинути Іспанію з НАТО.
Тож “Європейська правда” спробувала з’ясувати, чому країна з однією з найстабільніших економік Європи не наважується взяти на себе провідну роль, коли йдеться про протидію російській агресії проти України, та й про власну здатність захистити себе.
За підтримки Фонда Конрада Аденауера і Fundacion Civismo журналістка “Європейської правди” побувала у Мадриді та обговорила цю ситуацію з іспанськими експертами, політиками та представниками ЗМІ.
Союзник без амбіцій
18 жовтня президент Володимир Зеленський відвідував Мадрид. Під час візиту українського лідера прем’єр Іспанії Педро Санчес оголосив про плани виділити ще 615 млн євро на військову допомогу Україні.
З цієї суми 300 млн євро передбачено для виконання безпекової угоди, за якою Іспанія погодилася щорічно виділяти 1 млрд євро на військову підтримку України. Ще 100 млн євро Іспанія надасть на закупівлю американської зброї для ЗСУ в межах інструменту PURL
Додатково 215 млн євро буде виділено через інструмент ЄС SAFE. За ці кошти профінансують закупівлю обладнання з протидії дронам, радарів та техніки, зокрема й від іспанських виробників.
Звучить непогано, але чи відповідає це можливостям Іспанії?
Для порівняння, по одній лише ініціативі PURL Німеччина передає Києву 650 млн євро, Канада та Нідерланди – по 500 мільйонів. Іспанія, як зазначалося – 100 мільйонів. І то, приєднання Іспанії до PURL відбувалося під значним тиском: під час зустрічі міністрів оборони НАТО у жовтні ЗМІ писали про невдоволення країнами-членами Альянсу, які досі не зробили свій внесок.
Внесок Іспанії не виглядає значним й у порівнянні зі скандинавськими країнами, які, зокрема, надали Україні F-16 та інші критично важливі й дорогі системи, такі як NASAMS.
При цьому в гуманітарному плані іспанська підтримка України є доволі суттєвою. Іспанія, зокрема, відзначилася своїми зусиллями з прийому біженців: до 250 тисяч українців знайшли прихисток у цій південноєвропейській країні, серед них 40 тисяч дітей.
Крім того, під час нещодавнього візиту Зеленського оголосили про запровадження фінансового інструменту допомоги Україні у відбудові вартістю загалом 200 млн євро.
Також Іспанія пообіцяла спільно з ООН реалізувати проєкт із відбудови системи центрального опалення в Україні вартістю приблизно 2 млн євро.
Питання до обсягів саме військової підтримки виникають у самій Іспанії.
Окрім місцевих журналістів, які ставлять під сумнів, а чи достатньо Іспанія робить для України, це питання є одним з приводів для опозиції вколоти прем’єра Санчеса.
Влада захищається, переконуючи, що “Іспанія завжди буде частиною вирішення проблем”. Та чи виправдана така заява міністерки оборони Маргарити Роблес? І чи всі політичні сили у країні підтримують Київ, а якщо підтримують – то до якої міри?
Хто підтримує Україну, а хто – не дуже?
Головна причина іспанської нерішучості – політична турбулентність.
У багатьох принципових питаннях, в тому числі – щодо військових витрат, прем’єр Санчес змушений оглядатися на позицію свого молодшого партнера по коаліції – лівої партії Sumar.
Ця політсила традиційно дуже войовничо налаштована до Ізраїлю і відносно не дуже – до Росії. До того ж їхнім пріоритетом, як і для більшості лівих сил, є різні соціальні ініціативи – пенсії, декретні відпустки, гендерна рівність тощо. І витратам на військову допомогу іноземним країнам місця тут не знаходиться.
До того ж в Іспанії є ще більш ліва політична сила під назвою Podemos. Вони не входять до урядової коаліції, однак ситуативно можуть надавати уряду Санчеса голоси у парламенті за певні ініціативи (це особливо цінно для уряду після демаршу сепаратистської каталонської партії Junts).
Щодо допомоги Україні Podemos займає ще більш пацифістську позицію.
Зокрема, під час візиту Володимира Зеленського генеральний секретар партії Іоне Беларра закликала Педро Санчеса відмовитися від “мілітаристської політики” і не купувати американську зброю для України.
У Podemos стверджують, що адміністрація Дональда Трампа є єдиною, хто виграє від війни, і не хоче мирного процесу, а прагне “колоніального розподілу” країни.
Ситуація всередині опозиції – нічим не краща.
З одного боку, консервативна Народна партія запевняє, що у разі приходу до влади готова робити більше для України та її оборони.
Ці заяви, звісно, звучать дуже обнадійливо і вселяють оптимізм. Навіть попри те, що наступні вибори в Іспанії мають відбутись аж у 2027 році.
Однак тут постає питання: якщо “народники” таки прийдуть до влади, то чи не будуть вони діяти, озираючись на свого потенційного партнера по коаліції – ультраправу Vox?
Цю партію пов’язують з організаціями, фондами та аналітичними центрами, які поділяють антиглобалістські та традиціоналістські погляди і пов’язані з Кремлем. І попри те, що публічно Vox уникає заяв на підтримку РФ, існує ненульовий ризик, що, опинившись в коаліції, в них проявиться скепсис до допомоги України
А відповідно, чи не призведе зміна влади в Іспанії лише до послаблення допомоги?
Із широко заплющеними очима
Варто уточнити: Іспанія ніколи не була в авангарді, коли йшлося про витрати на оборону. Донедавна показник Мадрида щодо оборонних витрат становив лише 1,32% від ВВП. І доведення його до 2% – вже саме по собі виглядає “подвигом” для Мадрида.
Влітку іспанський уряд навіть спровокував скандал, відмовившись прийняти оновлені вимоги НАТО щодо витрат на оборону і збільшити цей показник до 5% від ВВП, як того вимагав американський президент Дональд Трамп.
Дійшло до того, що глава Білого дому закликав НАТО “розібратися” з Іспанією, пригрозивши, що змусить країну “платити вдвічі більше”. А згодом і взагалі сказав, що Іспанію слід виключити з НАТО.
Натомість в уряді Іспанії послідовно відкидають критику з боку США і запевняють, що виконують “свої цілі щодо обороноздатності”. Проте до цього твердження є величезні питання.
Місцеві журналісти і політики визнають: влада просто не інформує суспільство про ризики, які виникли для Європи після початку повномасштабної російської агресії в Україні.
І якщо раніше Іспанія дійсно могла не дуже серйозно ставитись до потенційних загроз з огляду на своє географічне розташування і віддаленість від РФ, серія нещодавніх інцидентів з дронами в Європі, які помічали над аеропортами і різними стратегічними об’єктами, показала: жодна країна в Європі не може почуватися в безпеці на 100%.
Оскільки ніхто не може гарантувати, що з російського судна “тіньового флоту” десь у водах Атлантики не запустять дрони, які порушать роботу аеропортів у прибережних іспанських містах (до речі, невідомі дрони помічали в Аліканте і Пальма-де-Майорці).
Іспанці також ігнорують потенційну загрозу кібератак та різноманітних інформаційних операцій.
До прикладу, група фактчекерів з організації Maldita розповіла, як теми смертоносних повеней і нещодавнього блекауту в Іспанії використовувались для дискредитації допомоги Україні. Зокрема, соцмережах поширювали наративи про те, що, мовляв, уряд замість того, щоб надати гроші постраждалим, відправляє їх Україні.
А ще було резонансне вбивство російського військового льотчика Максима Кузьмінова, який у серпні 2023 року перегнав вертоліт Мі-8 з Росії в Україну та отримав політичний притулок та захист у ЄС. Проте у лютому минулого року його застрелили невідомі в Аліканте.
Це вбивство чітко демонструє: Росія може дотягнутися до найвіддаленішої країни Європи для здійснення операцій на свою користь.
Гібридні атаки РФ проти країн ЄС змусили прокинутися більшість країн Європи. Іспанія, на жаль, поки воліє “спати”.
Політики, ані у владі, ані в опозиції, досі не готові говорити непопулярні речі – про можливість скорої війни у Європі та про потребу радикального перегляду бюджетних пріоритетів.
І це зрозуміло – до виборів залишилося лише півтора року.
Як наслідок такого курсу, іспанське суспільство не дуже обізнане про потенційні загрози, а також не демонструє готовності піти захищати свою країну зі зброєю в руках.
Проте Іспанія також не може довго ігнорувати проблеми, які турбують більшу частину Європи. Тож повільне “пробудження” Іспанії триватиме.
І наскільки довгим буде цей “сон”, значною мірою залежить від політичних сил країни. А точніше, від того, чи здатні вони відкинути політичне суперництво і співпрацювати у безпекових питаннях. Тим самим позбавляючи ліво- та праворадикалів їхньої золотої акції.
Високий рівень суспільної підтримки військової допомоги Україні доводить, що “пробудження” Іспанії цілком можливе.