Українське товариство сліпих та Українське товариство глухих заявляють про атаку на їхні організації з боку держави. Вони звинувачують голову профільного парламентського комітету Галину Третьякову в гальмуванні внесення змін до Бюджетного кодексу, які забезпечать існування об’єднань.
Про це розповідає Сергій Кіт – перший заступник голови УТОС.
НЕПРОМИСЛОВА СФЕРА УТОС МОЖЕ ЛИШИТИСЯ ЗОВСІМ БЕЗ ФІНАНСУВАННЯ
– Поясніть суть конфлікту. Ви заявляєте про те, що держава має намір незаконно позбавити УТОС майна.
– Для початку варто наголосити, що таке УТОС. Ми – не просто спільнота людей, об’єднаних спільною бідою. УТОС – це велике об’єднання незрячих та слабозорих людей, яке передусім спрямоване на захист прав, і, що важливо, реабілітацію людей з інвалідністю по зору. Також, членами УТОС є люди, які мають великі проблеми із зором, але ще не оформили інвалідність. Зокрема, ми допомагаємо адаптуватися до нового життя ветеранам АТО. Все це потребує великої інфраструктури та фахівців.
Наприклад, зараз ми спілкуємося в приміщенні об’єднаної редакції періодичних видань УТОС “Заклик”, де готують до друку періодичні видання Українського товариства сліпих шрифтом Брайля і звичайним плоско друкованим шрифтом. Також ми маємо свою друкарню, бібліотеку, будинок відпочинку в Боярці, реабілітаційний центр тощо. Вся ця інфраструктура збережена, де впродовж багатьох років працюють фахівці високого класу.
Коли Україна стала незалежною, Товариство також перелаштовувалося, адаптуючись до нового законодавства. Ми продовжили надавати послуги, які надавали від заснування УТОС в 1933 році. У кожній області маємо обласні організації, в які входять територіально-первинні організації. За цими “сухими” словами стоять живі люди, з якими маємо постійний зворотний зв’язок.
У радянський час УТОС будував свою власність самотужки, власним коштом. Зараз держава нам закидає, що це має перейти у її власність, а потім, імовірно, має бути приватизоване. Раніше судилися з Київрадою, яка хотіла відібрати у нас це приміщення, в якому розміщені редакції наших газет. При тому, що цю споруду будувало Українське товариство сліпих. Ми виграли ту боротьбу, але ми боролися три роки.
– Скільки членів налічує Товариство?
– На сьогодні УТОС об’єднує більше 30 тисяч осіб. Ми зареєстровані як громадська організація, і все майно належить УТОС як громадській організації. Ніхто персонально не має долі в Товаристві.
– У чому полягає нинішнє питання до вас з боку влади?
– Одним з перших рішень профільного комітету під головуванням Галини Третьякової була рекомендація до Українського товариства сліпих і Українського товариства глухих переглянути свою організаційно-правову форму. Простими словами це звучить так: переорганізуйтеся так, щоб ми могли приватизувати ваше майно. Подальші події підтверджують наші побоювання. Ми по суті вже два роки боремося за збереження державного фінансування.
– Раніше організації людей з інвалідністю отримували стале фінансування. Влада пропонує цю процедуру замінити розподілом коштів за конкурсами. У чому ви кардинально не згодні з цим?
– Програма інституційної підтримки діє вже 20 років, після прийняття Бюджетного Кодексу в 2001 році. Стабільно кілька десятків всеукраїнських громадських організацій людей з інвалідністю, зокрема УТОС і УТОГ, отримували кошти на свою діяльність. Існували зрозумілі критерії щодо того, хто може отримати ці кошти – відповідно до чисельності організації та проведених заходів. Організації між собою домовлялися щодо розподілу.
Після зміни влади у 2019 році політика змінилася у бік просування ідеї конкуренції між організаціями людей з інвалідністю.
– Тобто, вже два роки організації людей з інвалідністю мають змагатися між собою на конкурсі за отримання фінансування?
– Так, нам рекомендовано брати участь у конкурсі проєктів. І УТОГ, і УТОС рекомендації на цей рік виконали, однак від УТОС жодний проєкт в конкурсі не пройшов . Як складався рейтинг організацій – не відомо. Оціночні протоколи не були надані, тому неможливо перевірити прозорість рейтингу. Взагалі конкурси не прийнятні для нашої організації, бо вони розраховані на отримання разової фінансової підтримки на проведення якогось заходу. А в нашому Товаристві робота по наданню послуг для незрячих проводиться цілий рік і тому має отримувати фінансування на постійній основі. Але головна проблема в тому, що Галина Миколаївна Третьякова, як керівник комітету ВР, використовуючи своє службове становище, чинить будь-які перепони інституційному фінансуванню. А без нього ми не можемо надавати наші послуги, тому що багато нашої діяльності здійснюється на постійній основі, а не від конкурсу до конкурсу (наприклад, видання газет спецшрифтами чи оздоровлення людей).
НАШІ ПІДПРИЄМСТВА НЕ ЗАВАНТАЖЕНІ ЧЕРЕЗ ВІДСУТНІСТЬ ДЕРЖЗАМОВЛЕНЬ, А КОНКУРУВАТИ НАРІВНІ З БІЗНЕСОМ МИ НЕ МОЖЕМО.
– Уточніть щодо фінансування. Яким воно було торік і яким є зараз?
– На 2020 рік ми фінансування отримали у червні. До цього ми всю свою структуру оптимізували, максимально зробивши акцент на наданні послуг. Сьогодні підготувати реабілітолога, який працює з людиною, що має інвалідність по зору, – це нелегка справа. Якщо ми залишимося без таких фахівців, то це стане катастрофою. Підготовка нових кадрів займе багато часу. В УТОС такі фахівці є, і це потрібно цінувати.
Фінансування (30 млн грн) на поточний рік ми отримали лише в першій половині серпня.
– Чому так затягнувся розподіл коштів?
– Наше фінансування тепер пов’язане з конкурсом. І тому, що конкурс був проведений зі значною кількістю процедурних порушень та учасники конкурсу подали відповідні скарги.
– Конкурс відбувається не через систему Прозорро?
– Ні, просто засідає комісія Мінсоцполітики. І цього року питань до конкурсу дуже багато.
Конкурсна комісія складалася переважно з представників громадських організацій, з мінімальною кількістю членів. 10 осіб – половина членів комісії – це чиновники, які не мають інвалідності, 5 людей – експерти, які орієнтуються в соціальній сфері, ще 5 – від організацій громадянського суспільства. Тобто, якщо раніше люди з інвалідністю самі вирішували, як розподіляти виділені нам кошти, то тепер цим займають особи, які нічого не знають про життя та потреби людей з інвалідністю.
Корінь проблеми в тому, що перетинаються два документи – Статут УТОС і Конституція України. Члени УТОС є громадянами України, і на нас Конституція розповсюджується. Але сьогодні, в ринкових умовах, всі клопоти перекладено на УТОС. Ми ж хочемо для держави бути партнером, щоб надавати ті послуги, які можемо.
Однак нам заступник міністра говорив, що ми не можемо утримувати нашу інфраструктуру, а тому маємо віддати її державІ.
– Ви дійсно не можете її утримувати?
– Ми не можемо утримувати невиробничу сферу, тому що через незавантаженість виробничих підприємств ми не маємо на це коштів. А підприємства хоча і працюють, але не отримують достатньо замовлень, і програми з переоснащення не фінансуються. Ми готові працювати з будь-якими комерційними структурами, щоб надавати робочі місця, але очевидно, що ми з ними неконкурентоспроможні.
Конкурувати зі здоровою робочою силою ми не можемо. Тому впали об’єми виробництва на наших підприємствах. Вони свого часу створювалися, з одного боку, для працевлаштування людей з інвалідністю, які є членами УТОС, а з іншого – для їх трудової реабілітації (гуртки, бази відпочинку, спортивні секції. Все це на балансі УТОС, але передано у господарче відання підприємств).
По-друге, підприємства УТОС відраховували до централізованого фонду кошти на утримання наших внутрішніх проєктів, які кожні 5 років затверджуються на з’їзді організації.
До 2014 року ми подавали у Фонд соціального захисту звіти щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю. Ми отримували кошти від Фонду на оснащення, переоснащення і створення належних санітарно-гігієнічних умов на робочому місці для людей з інвалідністю. За останні 7 років Фонд зовсім не надає нам фінансування.
Тому ми просимо лишити нам інституційну підтримку – на бібліотеки, клуби, періодичні видання, бази відпочинку та інші заклади, які надають послуги незрячим. При чому важливо підкреслити, що ці кошти мають бути спрямовані на оплату праці працівників. Про сплату за рахунок держбюджету інших видатків (наприклад, за комунальні послуги) не йдеться.
– Поясніть важливість вашої соціальної інфраструктури.
– Українське товариство сліпих прагне стати партнером для держави. Держава не може ставитися до людей з інвалідністю, як до непотребу. За умови, коли наші об’єднання не мають сталого джерела фінансування, як це є у західних країнах, лишається співпраця. Держава несе відповідальність за захист людей з інвалідністю. Ми маємо підприємства, які можуть надавати послуги трудової реабілітації, і людей, які можуть навчати незрячих. Ми відповідаємо за нашу продукцію, за її технічні якості і зовнішній вигляд.
Я – директор підприємства УТОС у Дніпрі, і ми беремо участь у тендерах, оголошених “Укрзалізницею”. Цього року ще не відбулося жодного тендера. При цьому наш колектив не має заборгованості по заробітній платі, всю соціальну сферу ми також утримуємо.
Коли держава перейшла до ринкових відносин, то перше, що зробили багато підприємств всіх форм власності, – позбулися соціальної інфраструктури. А ми в Товаристві не можемо і не маємо морального права цього зробити, тому що у наших закладах незрячі люди проходять реабілітацію або спеціальну підготовку. Умовно кажучи, людина з інвалідністю по зору не може піти співати у звичайний будинок культури – там просто не буде нот шрифтом Брайля й інших спеціальних засобів. Тобто, звичайні заклади не можуть надати людям з інвалідністю послуги на доступному якісному рівні. У нас в УТОС є всі необхідні фахівці й засоби.
ТРЕТЬЯКОВА СТВЕРДЖУЄ, ЩО СТВОЮЄ РІВНІ УМОВИ. ОДЯГНІТЬ ПОВ’ЯЗКУ НА ОЧІ, ТОДІ МИ БУДЕМО В РІВНИХ УМОВАХ
– Загалом плани зі скасування інституційної підтримки можна вважати частиною зменшення навантаження на державний бюджет, адже з радянської спадщини досі тягнеться роздутий соціальний бюджет і маса організацій, які просто беруть гроші з державної годівнички.
– УТОС має свої недоліки. Ми їх знаємо і працюємо над тим, щоб їх виправити.
Третьякова стверджує, що державна політика полягає у створенні рівних умов. Ми відповідаємо: надіньте пов’язки на очі, і тоді ми будемо в рівних умовах. Інакше ми не можемо бути рівними.
Нам наводять приклад західних країн – мовляв, там держава не фінансує централізовано громадські організації людей з інвалідністю. Однак там за такими організаціями закріплені інші гарантовані джерела фінансування – наприклад, від розіграшу лотерей. У нашому ж випадку нас попросту кидають у нерівні умови.
– Які ваші пропозиції з пошуку оптимального вирішення?
– Ми виступаємо за повернення до Бюджетного кодексу інституційної фінансової підтримки. Зареєстровано ініційований нами законопроєкт 4607, який пропонує відповідні зміни. За ним, до Бюджетного кодексу вноситься два слова – “інституційна підтримка”. Депутати багатьох фракцій підтримали наші пропозиції. Фактично йдеться про виправлення помилки, якої припустилися у 2019-му. Причому цей законопроєкт дає змогу долучитися до інституційної підтримки не лише УТОС, але й усім організаціям, які захищають права людей з інвалідністю відповідно до Конвенції ООН.
Ми сподіваємося, що інституційне фінансування приймуть. Поки ж на проміжний період 2021-2022 років лишається порядок проведення конкурсів.
– Ви наполягаєте, що Галина Третьякова блокує законопроєкт 4607?
– Так, не раз було, що Комітет приймає певне рішення, а Галина Миколаївна пише свою окрему думку, і вона повідомила нас про неї. Це її стабільна давня позиція. Вона вважає Українське товариство сліпих і Українське товариство глухих суцільним злом і пережитком радянської системи. Лише ці дві організації. Хоча вона в принципі проти інституційного фінансування, але свої листи вона направляє лише у ці дві організації.
Галина Миколаївна намагається оточити себе людьми, які допомагають їй реалізувати цю задумку. Наприклад, є “Правозахисна спілка інвалідів”, яку очолює Олександр Вознюк. Ця організація намагається зробити все можливе, щоб зламати той режим фінансування, який існував донедавна. Олександр Вознюк через суд намагається скасувати постанови Кабміну про фінансову підтримку громадських організацій №183 (стосується УТОС і УТОГ) і №166 (загальна щодо осіб з інвалідністю). Причина – він вважає, що його організації не надавали достатньо коштів. УТОС і УТОГ в суді зайняли правову позицію, яка підтримана урядом: немає дискримінації, натомість ідеться про різні напрямки фінансування – проєктне та інституційне. Колегія суддів Апеляційного суду підтвердила, що дискримінації немає, тому що уряд відповідно до Бюджетного кодексу має право визначатися з напрямками фінансування.
Що цікаво, Вознюк заявляє про корупцію в УТОС і УТОГ. Але сам Вознюк – один з небагатьох, чий проєкт виграв на цьогорічному конкурсі і він отримав від держави 5 мільйонів гривень, однак він це корупцією не вважає.
– Окрім того, ви заявляєте про спробу рейдерської атаки на УТОС. Це серйозне звинувачення.
– Річ у тому, що згідно з нашим Статутом, з’їзд відбувається кожні п’ять років, наступний – у вересні. 5 квітня, коли Київ перебував у “червоній зоні”, під стінами Центрального правління відбулася акція під керівництвом деяких директорів УТОС. За участь в акції заплатили 1200 грн. За ці гроші люди розписувалися. Невдовзі ми дізналися, що того ж дня до Мін’юсту були подані документи про те, що начебто був проведений з’їзд Українського товариства сліпих. Заява про зміну голови була скріплена підробленою печаткою. За цим фактом вже відкрите кримінальне провадження. І ми вважаємо, що без підтримки політичних сил подібні заходи ніхто не зміг би провести.
Треба зазначити, Українське товариство сліпих функціонує дуже давно: нагадаю, що з 1933 року. Воно будувалося не одним поколінням незрячих людей. Пережило чимало історичних етапів і економічних зламів і перетворень. Увесь цей час УТОС здійснював і здійснює соціальну реабілітацію людей з інвалідністю по зору. Тому дуже хотілося б, щоб держава перш ніж реорганізовувати соціальну політику враховувала всі напрацювання і надбання нашого Товариства.