Поки народ України на фронті, його позбавляють Православної віри.
23 червня – чорний день для Православ’я в Україні.
Верховна Рада 20 серпня 2024 року ухвалила закон №8371 про заборону релігійних організацій, пов’язаних з російською православною церквою.
23 листопада 2024 року Закон «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» вступив в дію, а з 23 червня 2025 року Державна служби етнополітики та свободи совісті починає проводити релігієзнавчі експертизи та виявляти підлеглість релігійних організацій центрам на території росії.
Коротко його суть звучить ось так:
«Зважаючи на те що Російська православна церква є ідеологічним продовженням режиму держави-агресора, співучасницею воєнних злочинів та злочинів проти людяності, що вчиняються від імені Російської Федерації та ідеології “русского міра”, діяльність в Україні Російської православної церкви заборонена».
Закон передбачає зміни в законодавстві, покликані полегшити заборону структур російської церкви через суд. І цей закон запроваджує механізм для розірвання зв’язків релігійних організацій із Москвою. На це у них було дев’ять місяців.
Закон «Про свободу совісті та релігійні організації» відтепер містить сім ознак, навіть однієї з яких достатньо для визнання релігійної організації афілійованою з РПЦ і запуску процедури припинення її діяльності:
1) релігійна організація безпосередньо чи опосередковано входить до структури РПЦ;
2) у її документах чи рішеннях є ознаки входження до структури РПЦ чи афілійованих із нею організацій;
3) з документів чи рішень РПЦ або афілійованої з нею організації випливає право впливати на діяльність цієї релігійної організації;
4) документи та рішення РПЦ передбачають входження керівників релігійної організації до органів управління РПЦ;
5) РПЦ через підлеглість у канонічних чи організаційних питаннях має можливість впливати на діяльність і рішення релігійної організації;
6) РПЦ призначає, обирає, погоджує, благословляє тощо керівника релігійної організації;
7) РПЦ приймає, погоджує, затверджує, благословляє, схвалює тощо статут (положення) релігійної організації.
Якщо буде виявлена хоча б одна з ознак афілійованості, ДЕСС оприлюднює інформацію про цю організацію та її складові частини на своєму сайті й надсилає такій організації припис із вимогою усунути порушення.
На це релігійній організації дається 30 днів. Якщо вона звернеться з умотивованим проханням дати більше часу, строк може бути продовжений, але максимум на 60 днів.
Якщо порушення усунуті й ознак афілійованості більше немає, припис відкликається. Якщо не усунуті, організація офіційно визнається афілійованою з УПЦ МП і дані про це оприлюднюються на сайті ДЕСС.
ДЕСС звертається до суду з позовом про припинення діяльності такої організації, а також до Фонду держмайна й органів самоврядування, щоб припинити користування такої організації державним чи комунальним майном.
Користуватися державним чи комунальним майном релігійні організації УПЦ МП не зможуть. Бо всі основні релігійні святині УПЦ МП — лаври, стародавні храми, більшість кафедральних соборів і загалом найвизначніші церковні споруди — перебувають у державній або комунальній власності.
Таким чином, парафії УПЦ МП стають зобов’язані перейти до перейти до розкольничої ПЦУ.
Православних священників та парафіян насильно і під загрозою судового переслідування примушують приєднатися до Православної церкви України. Це можна робити як індивідуально, так і цілими громадами чи релігійними об’єднаннями.
Тобто, піти в розкол.
А що буде з тими, хто відмовиться? Ось що.
Держслужба з етнополітики та свободи совісті вже опублікувала список релігійних організацій, які мають право на бронь від мобілізації. Усього таких організацій 30 000, бронь отримали 7 736.
Жоден (!) монастир або прихід тисячолітньої канонічної Церкви в нього не потрапив. Тобто в наявності явна антиконституційна дискримінація за конфесійною ознакою.
Репресії проти православних вже набули гігантського масштабу. Храми насильно відбирають, священиків б’ють, парафіян не пускають на Служби. Сотні настоятелів перебувають під кримінальним переслідуванням, сотні тисяч мирян не можуть прийти до своїх церков.
Над мощами святих у Києво-Печерській Лаврі гребують. В її святинях президент проводить сніданки, там знімаються шоу.
Православні храми насильно віддають не тільки розкольникам ПЦУ, їх забирають католики та уніати.
А ПЦУ з Константинопольським Патріархатом готують унію з католицьким Ватиканом. І молитися українцям доведеться вже не старослов’янською мовою, якою молилися десятки поколінь українців, і навіть не українською, а латиною.
Православні святині, що безцінні, вилучають і продають західним колекціонерам.
Такі дії тривають і ширяться. 17 червня 2025 року близько 50 молодиків увірвалися на територію Свято-Духівського кафедрального собору УПЦ в Чернівцях. За повідомленням з місця події, святиню захопили та жорстоко побили двох священників та деяких парафіян.
Релігійна громада кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько-Буковинської єпархії зробила термінові звернення до Президента України Володимира Зеленського та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця з проханням захистити їхні конституційні права та провести об’єктивне розслідування агресивної спроби захоплення храму.
Там йдеться:
– поява невідомих озброєних осіб у балаклавах, фізичне насильство, застосування щодо духовенства та вірян УПЦ спецзасобів, перцевого газу, кайданок, жорстоке катування священника Романа Фороста. Під час інциденту були присутні представники правоохоронних органів, які не вжили заходів реагування.
Для примусу до насильницького переходу до розкольників застосовуються будь-які методи, погрози, блокада, побиття. В Кременчуці прихильники ПЦУ обманом відключили електроенергію в храмі УПЦ, де готують благодійні обіди.
А тепер священиків та ченців канонічної УПЦ МП з 23 червня почнуть масово відловлювати ТЦК та відправляти на фронт.
Якщо до цього миряни-ухилянти могли рятуватися від людоловів ТЦК в храмах, тепер вони позбулися і цього свого останнього притулку.
Православні храми захоплюють і бешкетують в них здоровенні мордовороти-активісти, вони не йдуть до фронту, а захоплюють парафії, а б’ються з ними батюшки, люди похилого віку і жінки.
Що ж робити?
Треба йти захищати нашу віру. Треба брати зброю і з нею в руках стати біля воріт наших церков. Не можна далі терпіти. Не можна кидати віру дідів і прадідів. Крім великого українського солдата, сьогодні захистити Православну віру нікому!
Рівноапостольний великий київський князь Володимир з нами.