13:54, 18.08.2022 11 хв. 8925
У лютому Росія невдало спланувала взяти Україну “за три дні”, за півроку потому Росія шукає з Україною переговорів. УНІАН запитав у експертів, як росіяни намагаються використати тему перемовин, які країни можуть їй в цьому допомагати та чому “мирний діалог” не зупинить війну.
Ще торік, брязкаючи зброєю біля українських кордонів та погрожуючи стерти півсвіту в “ядерний попіл”, Росія усіляко демонструвала: вона – великий геополітичний гравець, який буде розмовляти лише з “рівними собі”, а не з якоюсь там Україною. Врешті, це переконання у власній величності зіграло злий жарт з Володимиром Путіним. “Другій армії світу” не лише не вдалося “взяти Київ за три дні”, а вже майже півроку “військова спецоперація” йде геть не за планом. Тож не дивно, що Москва почала відпрацьовувати новий – повернення до “мирного діалогу”.
Спроба заговорити поразки
Після того, як ще у березні в Стамбулі Україна запропонувала Росії свій проект угоди про припинення вогню, зазначивши, що російським військам треба забратися з зайнятих ними чужих територій, принаймні до позицій, що існували 23 лютого, “мирні переговори” зайшли у глухий кут. Адже забиратися росіяни не збиралися. Навпаки, постійно намагаються розширити окуповані території. І, на щастя, постійно отримують від ЗСУ “на горіхи”.
Останнє змушує Кремль нервувати та все частіше озвучувати меседжі про готовність до переговорів. Тільки за останні два тижні російська пошукова система “Яндекс” наводить близько 3 мільйонів посилань на російські новини, в яких згадувалась тема перемовин України з РФ.
При цьому, для внутрішнього споживача тема подається на тлі пропагандистських побрехеньок про взяття Пісок на Донеччині та інших “успіхів” російських військ, мовляв, переговори необхідні ледь не для того, щоб приймати капітуляцію України.
Водночас меседжі для колективного Заходу дещо інші. По-перше, російські чиновники та дипломати бідкаються, що Україна, замість перемовин, прагне перемогти РФ на полі бою, ще й за допомогою західної зброї – мовляв, не чесно. По-друге, Кремль вкидає в західну пресу наративи про “вигідний Києву шлях пошуку компромісу”.
Традиційно, на допомогу Володимиру Путіну приходять і лояльні його режиму європейські політики. Так, нещодавно колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер спочатку поїхав у Москву “у відпустку”, а після цього повідомив, що мав зустріч з Путіним та переконаний, що російський диктатор “відкритий до дипломатичного врегулювання з Україною”.
За словами екс-учасника Тристоронньої ТКГ у Мінську Дениса Казанського, за допомогою Шредера Путін поінформував Європу про готовність йти на послаблення власних вимог та зміну риторики у питанні України.
“Шредер не озвучив жодних претензій РФ на Харківську чи Херсонську області, не згадав ані про “денацифікацію” України, ані про приєднання Донбасу до Росії. Навпаки, він говорить про повернення Донбасу у тому чи іншому форматі. Тобто, тон розмови змінився, й ультиматум про необхідність скласти зброю вже не звучить”, – зазначив Казанський.
На необхідності продовження діалогу з Путіним також акцентує й чинний канцлер Німеччини Олаф Шольц. На його думку, пряме спілкування з російським кривавим диктатором потрібне, бо Путін “повинен знати, чого ми від нього вимагаємо”.
Спроба зберегти статус-кво
Першочергово усе це може бути пов’язано з тим, що в Росії, схоже, стали більш тверезо оцінювати ситуацію. Спочатку росіянам довелося визнати помилку в очікуванні “бліц-кригу”, а сьогодні вже розуміти неможливість виходу до адмінкордонів Луганської та Донецької областей.
На думку радника голови ОП Михайла Подоляка, жага ворога до перемовин пояснюється бажанням Росії зафіксувати свій статус-кво, адже російські війська сьогодні на піку своїх можливостей.
На думку експерта “Української призми” Олександра Краєва, росіянам важливо знайти шляхи для відступу: “Їм потрібно бачити, що у них є хоч якийсь простір для маневру, хоч якась можливість виходу зі складної ситуації. Тому насправді заклик РФ до перемовин з Україною – спроба виторгувати для себе хоч якусь умовну “перемогу”, тобто хоч якийсь стан, яким вони можуть оперувати”.
При цьому, експерти застерігають, що “миролюбна” Росія – це вовк в ягнячій шкірі. Адже ще одна ціль, яку переслідує Кремль, постійно звинувачуючи Київ у небажанні йти на діалог – власне виправдання за продовження військової агресії.
“Дивовижно, що послання Путіна через екс-канцлера Шредера з’явилося якраз у той час, коли західні ЗМІ почали писати про втрату Росією військової ініціативи на сході України. Пов’язано це чи ні, але за часом це дуже збігається”, – звертає увагу Денис Казанський.
Окрім того, ЗСУ добряче навалюють російським військам на півдні України, знищуючи зокрема шляхи для відходу та підкріплення.
Тож замість проведення обіцяних ще навесні “референдумів”, окупанти щосили намагаються не потрапити в оперативне оточення. Ба більше, масово евакуюють сім’ї з окупованої Херсонщини та анексованого Криму.
“Перемовини для них матимуть подвійний характер. Якщо вони зможуть досягти якогось проміжного успіху, ці перемовини використають для закріплення цього. Якщо ж російські війська продовжать програвати на полі бою, вони використають ці перемовини для плану відступу та нетрагічного для росіян виходу з конфлікту в Україні”, – вважає Краєв.
За словами керівника Інституту Чорноморських стратегічних досліджень Андрія Клименка, досягнуте в результаті перемовин затишшя, РФ також може використати для позбавлення України підтримки Заходу.
“Наприклад, РФ розраховує, що “зернове перемир’я” призведе до заспокоєності в ЄС та США, відповідно – до зменшення актуальності підтримки України з їхнього боку як у військо-технічній сфері, так і у фінансовій та санкційній”, – каже експерт.
І такі ризики дійсно мають під собою міцні засади.
Тиснути на Україну марно?
“Деякі політики в Німеччині та Франції можуть бути зацікавлені у тому, що вони називають “політико-дипломатичним рішенням”. Саме ці політики намагаються проводити політику умиротворення агресора коштом України. Вони хотіли би повернення звичного дня них “business as usual”. Адже безпека чи трансатлантична солідарність для них залишаються менш важливими, ніж газ або торгівля з Росією”, – зазначає голова комітету ВР з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.
Одна з країн-посередників між Україною та РФ, яка переслідує суто свої інтереси – Туреччина. Це єдина країна НАТО, яка залишається економічним партнером РФ.
Вдало виступивши гарантом “зернового перемир’я”, президент Туреччини Реджеп Ердоган продовжує наполягати на припиненні війни “дипломатичними засобами”.
За словами директора Центру близькосхідних досліджень Ігоря Семиволоса, на зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським 18 серпня Ердоган знову підійматиме це питання та вмовлятиме Київ погодитись на перемовини з Москвою.
“Він планує продати Путіну “мир” з Україною на російських умовах. Це частина домовленостей, яких Путін та Ердоган досягли під час зустрічі в Сочі. Тож, сьогодні президента Туреччини слід розглядати як лобіста Путіна. Що отримає Ердоган від Путіна? Це цілий комплекс безпекових, економічних та політичних дивідендів. В нього є свої інтереси. Йому потрібна Сирія, йому потрібні гроші, потрібен статус миротворця у війні РФ з Україною. Все це допоможе президенту Ердогану виграти вибори у Туреччині у наступному році”, – зазначає Семиволос.
Голова правління Центру прикладних політичних досліджень Володимир Фесенко переконаний, що Ердоган, надихнувшись успіхом “зернового перемир’я”, звісно, спробує розвивати цей відносний переговорний успіх. Проте наразі мова може йти хіба про прелюдію до якихось майбутніх перемовин.
“Зараз дуже популярна теза, що Ердоган тиснутиме на Зеленського, щоб президент України погодився на умови “миру” від Путіна. На мій погляд, термін “тиснути” не відповідає реальній ситуації, Ердоган може тільки щось пропонувати. Швидше за все, президент Туреччини озвучить Зеленському пропозиції Путіна, може запропонувати якісь компромісні варіанти. Тобто це буде поки що лише зондаж самої можливості відновлення мирних переговорів у перспективі”, – зазначає Фесенко.
“Україні поки що немає, про що говорити з РФ”
За його словами, зараз і у найближчому майбутньому сама можливість якоїсь мирної угоди між Росією та Україною виглядає майже утопічною.
“Позиції України та Росії щодо мирного врегулювання принципово різняться (ми хочемо деокупувати окуповані території, а Росія, навпаки, закріпити окупацію) і поєднати їх неможливо навіть теоретично. Максимум, що можливо в перспективі (і то лише за певних умов і далеко не найближчим часом), то це можливість домовленостей про тимчасове припинення вогню”, – вважає політолог.
Така думка ґрунтується на офіційній позиції Києва. Адже, за словами радника голови ОП Олексія Арестовича, в Україні чудово розуміють, що Кремль відправив на Захід своїх емісарів випрошувати перемир’я. І подається це під “соусом” того, що, у разі програшу у війні з Україною, до влади у РФ можуть прийти ще більш нелояльні Заходу політики.
“Мовляв, Путіна знімуть – це ж жах! Погляньте, хто прийде до влади?”, – зазначив Арестович.
Чи буде такий тиск результативним? За словами радника голови ОП Михайла Подоляка, деякі європейські країни все ще мають ілюзії, що Кремль може вести перемовини. Однак останні звірства росіян в Україні, цинічні вбивства цивільних в мирних українських містах, катування й убивства полонених українських бійців, ховають віру цивілізованого світу у можливість ведення діалогу з країною-терористом.
На його думку, першою умовою для продовження можливого діалогу мають бути кілька тактичних перемог України на болі бою: “Це – Херсон, Мелітополь, Бердянськ, вихід до Азовської акваторії, це повернення Маріуполя”.
При цьому, як нещодавно зазначив міністр оборони України Олексій Рєзніков, для України немає жодного сенсу отримати якийсь умовний “Мінськ-3”. Тому й немає сенсу вести розмови з ворогом, який не виконує жодних договорів. Проте це зовсім не означає, що Росія продовжуватиме шукати план “Б”. І це відбуватиметься, допоки в Кремлі неминуча капітуляція РФ в Україні не стане очевидною.