Держава стає жертвою безумства і некомпетентності влади, яка не здатна організувати укомплектування військ нормальними кадрами, а жене людей у м’ясорубку заради звітності.
Від бардаку, що відбувається, командири та медики стають заручниками системи, яка жене в армію всіх підряд (точніше тих, хто не має можливостей/звʼязків відкупитися), а потім сама не знає, що з ними робити.
Як зараз працює ця людоловська схема: чоловіків забирають на вулиці ТЦК і без реального проходження ВЛК їх усіх направляють одразу в частини як повністю пригодних, де вони починають проходити службу.
З останніх перлів «придатних» за версією ВЛК в ТЦК – два чоловіка з шизофренією, які на психотропній терапії роками…
– чоловік з пухлиною мозку;
– чоловік з деформуючим остеоартрозом lll ступеню правого кульшового суглобу, аваскулярний НЕКРОЗ правої стегнової кістки lll ст (простими словами – людина потребує заміни кульшових суглобів);
– двоє з вродженою глухотою;
– один з відкритою формою туберкульозу;
Та дуже багато людей з алкогольним делірієм, це (психоз, пов’язаний зі зловживанням алкоголем.
А на відборі з оцих “доходях” починаються справжні голодні ігри між підрозділами.
Бо ж їх розібрати командири частин зобов’язані, незалежно від стану, діагнозів і здорового глузду.
Комусь пощастить і вдасться відмовитися від відверто непридатного, а комусь навпаки – «впарять» найважчий випадок, бо ж план треба виконати, а людину вже привезли, і вона «обліковується». І підрозділи між собою змушені змагатися не за кращих бійців, а за те, щоб не отримати на шию чергового важкохворого, який вже завтра ляже в медчастину.
А швидше за все просто марно загине в окопі. І чого дивуватися, що увесь цей контингент сам прекрасно розуміє свою нездатність воювати, і відразу після мобілізації біжить і стає СЗЧ.
Окрема цікавинка – загравання ТЦК з командирами в «в беру/не беру». Бо вони зараз не візьмуть оцих, потім їм зовсім не дадуть взагалі людей.
Тому командирам треба брати зараз «доходях» тепер, й крапка.
Це усе перетворюється не на оборону країни, а на системний абсурд, де військові на місцях змушені витягувати наслідки чужого безумства.
Підрозділи тріщать по швах, медики перетворюються не на військових фахівців, а на няньок для важкохворих, яких ніколи й близько не мали б мобілізувати.
І це усе за ЗП в 20 тисяч грн (бо це ж ПЄПЄДЄ), без вихідних, без нормального забезпечення й без реальної підтримки – просто тому, що хтось «нагорі» вирішив, що цифри важливіші за здоров’я, а статистика важливіша за здоровий глузд.
У підсумку держава отримує не боєздатних бійців, а колосальні витрати на лікування, реабілітацію, оформлення інвалідностію, і розшук сотень тисяч СЗЧ.
Втрачаємо ресурс, час та людей, які могли б реально посилити оборону. Всі програють: армія, медики, суспільство, сама держава.
Але найголовніше, що на лінії бойового зіткнення наступаючим ордам професійних орків-окупантів, озброєним до зубів, протистоять наші хворі, та дуже, дуже часто інваліди.
І доки це триватиме, ми будемо терпіти невдачі на фронті, і будуть зростати наші втрати.
В Україні мобілізація перетворилася не в систему по якісному укомплектуванню військ, а в божевільний каральний конвеєр мук і смерті.
І так як влада не бажає змінювати цей божевільний бардак, у нещасних є тільки один вихід – будь-яким шляхом бігти від цього жахливого пекла.