Понад 20 років Сергій Рахманін як політичний оглядач “Дзеркала тижня” писав про українську політику та був безпосереднім свідком ключових історичних подій.
Нині ж він – один із тих, хто формує політичний вектор розвитку України та дотичний до ухвалення історичних державних рішень.
Останні п’ять років Рахманін – народний депутат.
“Кількість людей, які зараз мобілізуються, суттєво зросла, але якість не є достатньою для потреб ЗСУ”
– Коли ми зустрічались з вами минулого року і говорили про мобілізацію, ви називали однією з її найбільших проблем на той час неможливість для ТЦК порахувати кількість людей, які мають щонайменше стати на облік. Чи вирішив “Резерв+” цю проблему станом на зараз?
– “Резерв+” не може цю проблему вирішити. Бо це – інструмент. Вирішив цю проблему закон: він дозволив Збройним силам, насамперед Генштабу, більш-менш об’єктивно скласти для себе картинку, на який ресурс він може орієнтуватися.
Чи поліпшив він комплектування Збройних сил? Поки що ні. Частково тому, що від обліку до мобілізації є певний шлях. По-друге, корупційну складову ніхто не скасовував, і будь-які спроби щось змінити не завжди завершуються успіхом – ніхто ще не вигадав закону, який би дозволив виключити з рівняння людський фактор.
Третій момент: кількість людей, які зараз мобілізуються, суттєво зросла, але якість військовослужбовців не є достатньою для потреб ЗСУ. Це пов’язано з двома причинами. По-перше, мобілізовують багато немолодих людей, а, по-друге, у нас все ще достатньо низький рівень підготовки.
З одного боку в нас немає спроможності, аби “перетравити”, вибачте за таке слово, велику кількість людей, і тому часто-густо навчальний процес змушені скорочувати. Навіть там, де навчання відбувається фахово. А фахово воно відбувається далеко не скрізь.
– Зараз є багато розмов про потребу знизити граничну межу призовного віку з 60 до 50 років. Чи справді це виправдано?
– Це – складне питання.
На моє переконання, треба зменшувати, але якщо ви подивитесь на демографічну картинку України, то з’ясуєте, що людей середнього і старшого віку у нас в рази більше, ніж молоді. І тому, якщо ми викреслимо цих людей зі списку мобілізаційного ресурсу, то навіть деякі тилові й допоміжні частини просто будуть недоукомплектовані.
Знову ж таки, моя точка зору – це моя точка зору. У цьому випадку ми змушені покладатися на позицію Генерального штабу.
Генеральний штаб вважає, що поки що, на жаль, так питання не стоїть. Хоча й окремі офіційні представники Міністерства оборони, і окремі представники Генерального штабу висловлювалися за те, щоб знизити цю планку до 55 років чи навіть до 50. Але поки що вони не готові говорити про те в осяжній перспективі.
– З іншого боку, є ті, хто пропонує знижувати мінімальний призовний вік із 25 до, наприклад, 20 років. Як ви ставитеся до цієї ідеї, і чи обговорювали її у вашому комітеті?
– Ми зверталися до Генерального штабу, який формує потребу, із запитанням, чи є наразі гостра, нагальна необхідність зменшувати цей поріг. Генеральний штаб сказав, що наразі такої потреби немає.
За рахунок зменшення віку осіб, які призиваються до ЗСУ, вони отримали певний ресурс. Чи вистачить їм цього ресурсу в осяжній перспективі? Вони зможуть дійти певних висновків не раніше кінця вересня. Ми сподіваємося, що вони з якоюсь пропозицією, аналізами до нас вийдуть.
Це рішення (про зменшення призовного віку – УП) – військово-політичне. Військове – бо йдеться про потенціал, про молодих людей, здатних виконувати насамперед бойові завдання, краще за людей 50+. Політичне – бо це рішення має бути погоджене президентом як верховним головнокомандувачем.
З одного боку, більш молоді люди потрібні ЗСУ, щоб зміцнити передусім найбільш боєздатні підрозділи, а, з іншого боку, у нас прошарок цих громадян не такий вже і великий. І тому, з точки зору демографічної ситуації, це дуже великий ризик, і не думати про цей ризик не можна, навіть у тих жорстких, небезпечних умовах, у яких на сьогодні перебуває Україна.
“Якби ви побачили цифру тих, кого рекрутували, ви б розплакалися”
– Чи можна зараз закрити ту потребу в людях, яку не здатна закрити мобілізація, через рекрутинг?
– Рекрутинг ніколи в житті не зможе заповнити проблему, котра існує в Збройних силах будь-якої держави, яка веде таку повномасштабну війну. Рекрутинг – це приємний бонус, не більше.
Але рекрутинг може бути використаний набагато ефективніше, ніж так, як він використовується зараз.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Нам твоє відношення до дупи”. Що не так із рекрутингом до українського війська
Чому така незграбна агітація? Чому так погано побудована робота з потенційними рекрутами? І цих “чому” дуже багато.
Є окремі достатньо успішні випадки окремих бригад, у яких співставна кількість людей, яких вони рекрутують і яких їм скеровує ТЦК. Цей досвід неможливо мавпувати, але його треба точно вивчати, і там, де це вартує, його треба масштабувати. Але це не робиться. Чому? Я вам чесно скажу, я не знаю причини.
Якби ви побачили цифру тих, кого рекрутували, ви б розплакалися. На превеликий жаль, вона просто жалюгідна, якщо чесно.
– Володимир Зеленський нещодавно просив союзників повернути українських чоловіків призовного віку в Україну, але отримав відмову. Чи є в України станом на зараз взагалі якісь можливості повернути цих людей назад?
– Я не готовий на це питання відповідати повноцінно, бо не є фахівцем в міжнародному праві. Але я спілкувався з тими, хто його краще знає, і вони кажуть, що є певні нюанси.
З одного боку, є Конституція і прямий обов’язок громадянина України, незалежно від того, де він знаходиться, захищати її. З іншого боку, є певна низка міжнародних угод, до яких ми приєдналися. І за відсутності бажання цих країн піти нам назустріч це питання владнати буде вкрай важко.
Буду відвертим, я спілкувався з представниками Генерального штабу, і вони не дуже розраховують на цих людей. Вони не вірять у те, що їх вдасться залучити до Збройних сил, навіть якщо буде ухвалено якесь політичне рішення. Я думаю, що на сьогодні це більше розмови, ніж реальна перспектива.
До того ж, всі, хто хотів боронити Україну, вже приїхали з-за кордону. Ті, хто не приїхав, і не приїдуть, вони знайдуть можливість ухилитися від цього.
Можливо, треба змінювати точку зору цих людей за допомогою якоїсь спеціальної комунікації. Я не дуже в це вірю, але, можливо, для цього треба використовувати діаспору, дипломатів, політиків інших країн, які нам співчувають, які нам допомагають.
“ТЦК не є сучасними, гнучкими, демократичними органами”
– За перші вісім місяців цього року уповноважений з прав людини отримав понад півтори тисячі звернень громадян щодо порушення їхніх прав з боку ТЦК. Наскільки критичною зараз є проблема з цим?
– Один високопосадовець із цієї системи сказав: “Я стою перед дилемою: я отримаю по голові, якщо буду порушувати права громадян, і я отримую по голові, якщо я не виконаю план. Хай краще мене б’ють по голові за те, що я порушую права, ніж я завалю план”.
Є грубі, брутальні приклади порушень, і вони не досліджуються відповідними органами і не доводяться до рішень, які мали б випливати з українського законодавства. Є щонайменше два регіони – Одеська область і Закарпаття, де кількість таких порушень є критичною. Вони не єдині, але найбільша кількість звернень і скарг припадає саме на них.
Люди, які здійснюють контроль і нагляд, вважають, що мета, яку переслідують ТЦК, виправдовує засоби. На мій погляд, це хибна точка зору, тому що кожен приклад грубого, брутального порушення закону не збільшує обороноздатність країни, а зменшує її.
– Якщо говорити про тенденцію і порівнювати з минулим роком, ситуація зі свавіллям з боку ТЦК погіршилася чи навпаки?
– Складно говорити, це дуже важко виміряти. Кількість людей, яких зараз мобілізовують, суттєво зросла. Відповідно, навіть за математичними законами, кількість порушень теоретично мала б збільшитись.
ТЦК не переросли радянські військкомати у повному розумінні цього слова. Вони не є сучасними, гнучкими, демократичними органами. Це органи військового управління, які сприймають своє завдання вкрай спрощено: є план, який треба виконати, засоби не мають значення.
Чи можна їх швидко змінити в умовах воєнного стану, я не впевнений. Чи потрібно на це реагувати? Потрібно. Хто це має робити? На моє глибоке переконання, Рада національної безпеки і оборони, яка зараз практично цим не займається. Вона взагалі дуже рідко збирається і з тих питань, які насправді можна було б вирішити без скликання РНБО.
– Ще одна проблема ТЦК – корупція. Ми фактично щомісяця можемо бачити по кілька новин про те, що керівника того чи іншого ТЦК затримали на хабарях. Наскільки це шкодить загальному темпу мобілізації?
– Шкодить. Інше питання, чи є спосіб швидко подолати корупцію? Немає. Завжди, коли є спокуса взяти гроші, певна частина людей це зробить. Люди слабкі. І, я думаю, що будь-яка країна, яка зіткнулася б із війною такого масштабу, зіткнулася б із масовою спробою людей за гроші уникнути можливого каліцтва чи можливої смерті.
З легкої руки наших західних партнерів ми створили неймовірну кількість правоохоронних і спеціальних структур, які у нас займаються боротьбою з корупцією. Вони не зменшуються в масштабах, там величезна кількість працівників, хоча їх теж стосується частково мобілізація, але я думаю, що в них є можливості бронювати своїх людей, принаймні певний відсоток. Питання: наскільки ефективно вони використовують ті державні гроші, які вони з бюджету отримують?
Якщо вони будуть виконувати свої обов’язки так само сумлінно, як наші військовослужбовці на лінії бойового зіткнення, то неважливо, якого рівня хабарництва буде той чи інший очільник ТЦК. І кожен буде знати, що в умовах воєнного стану хабар посадової особи, особливо в органі військового управління, яким є ТЦК, це гарантований строк, максимально наближений до пожиттєвого.