Україна готова розглядати варіанти припинення війни з РФ. Але попередній досвід – від Будапешта до Мінська й Стамбула – свідчить, що жодні домовленості с Росією не працюють.
Україна прагне справедливого миру і не погодиться на жодні компроміси щодо територіальної цілісності, суверенітету чи майбутньої безпеки. Вчергове про це нагадав міністр закордонних справ Андрій Сибіга, виступаючи на 31-му щорічному засіданні Ради міністрів закордонних справ ОБСЄ. За його словами, Київ не піде на переговори в форматі так званих Ялти-2 чи Мінська-3, адже в такому разі Росія збереже вплив на Україну для примусового диктування своїх правил.
Такою “непримиренною” позиція Києва щодо перемовин з Москвою стала не одразу. В перші дні повномасштабного вторгнення президент України Володимир Зеленський закликав російського диктатора Володимира Путіна до перемовин. Між представниками сторін навіть відбулося кілька зустрічей. Але після де-факто безрезультатних розмов у Стамбулі, компромісний трек було поставлено на паузу.
Врешті, у вересні 2022 року, Рада національної безпеки та оборони України констатувала фактичну “неможливість перемовин”: Росія “приєднала” частину України – внесла до своєї Конституції чотири області як “нові суб’єкти РФ”.
“Ми готові до діалогу з Росією, але вже з іншим президентом РФ”, – зауважив тоді український президент.
Наприкінці 2023 року риторика української влади дещо змінилась. На тлі скорочення допомоги партнерів та контрнаступу Сил оборони України, який не приніс очікуваних результатів, Зеленський допустив перемовини з РФ у разі, “якщо вона зможе сприйняти підсумковий документ саміту миру”.
Безпосередньо перед першим самітом миру, попри загальний напрям – “вихід на кордони 1991 року”, Зеленський визнавав, що не всі території вдасться повернути військовим шляхом. Та й без цього було зрозуміло, що без виходу українського війська на лінію 2022 року, підштовхнути Росію до переговорів буде важко.
Посилення позицій
Що змінилось зараз? Мирний інформаційний тренд підсилила перемога на виборах президента США висуванця Республіканської партії Дональда Трампа. Ще під час виборчої кампанії він обіцяв завершити російсько-українську війну ледь не за 24 години. І хоча до інавгурації Трампа ще є час, а його впевненість, що достатньо буде поговорити з Путіним та Зеленським, щоб гармати перестали стріляти, виглядає трохи зухвало, і в США, і в Європі все частіше говорять про необхідність переговорів і навіть примус сторін до них.
Зміна настрою ключового закордонного партнера не могла не вплинути на Україну. Наприкінці листопада 2024 року президент України Володимир Зеленський допустив замороження російсько-української війни в разі запрошення до НАТО неокупованої частини країни. За такого розвитку подій, тимчасово окуповані території України планують повертати дипломатичним шляхом.
Своєю чергою, в Росії зараз теж не готові дати відкоша мирним ініціативам, які будуть озвучені США. Але й відпускати Україну в Кремлі не налаштовані, тому намагаються підняти ставки.
По-перше, РФ з усіх сил прагне загарбати якомога більше українських територій до часу гіпотетичних перемовин чи заморозки по лінії фронту. В цьому ж контексті відбулась “демонстрація сили” – удар міжконтинентальною ракетою “Орєшнік” по Дніпру.
По-друге, Володимир Путін підписав рекордний військовий бюджет на 2025 рік. Плюс відбувається посилення мобілізації, й зміна правил бронювання, що передбачає скорочення кількості заброньованих.
По-третє, публічно Росія робить одне, а непублічно – інше. Так, російський олігарх Костянтин Малофєєв в інтерв’ю Financinal Times припустив, що Путін відхилить “мирний план” Кіта Келлога, якщо США не погодяться на обговорення російським диктатором майбутнього Європи та Світу. У відповідь Келлог натякнув, що Малофєєву краще залізти “назад у свою коробку”. Водночас, за даними російських медіа, російські губернатори начебто отримали команду правильно формувати “образ перемоги” – розповідати, що “цілі СВО” досягнуті. Мовляв, Росія домоглася, чого прагнула, і це – небувала перемога.
Ні миру, ні війни
Непередбачуваність політики Трампа та підготовка РФ до різних сценаріїв змушує готуватись і Європу. Під акомпанемент заяв про необхідність “заморожування конфлікту по лінії фронту” у Франції, Британії та навіть Німеччині вже не виключають введення в Україну миротворчого контингенту, який має гарантувати безпеку.
Керівник центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик не виключає введення в Україну такого миротворчого контингенту, але це не означатиме не те, що досягнення миру, а навіть припинення вогню.
“Не можна виключати, що мирного договору не буде. Натомість меморандуми або певні домовленості, які сторони будуть трактувати по-своєму. Таким чином, постійного режиму забезпечення припинення вогню на лінії розмежування також не буде. І це створить проблеми для реалізації миротворчої місії”, – зазначив він.
Ба більше, досягнення якихось домовленостей з Росією не означатиме, що вона припинить обстріли цивільної інфраструктури України.
“Не можна говорити, що поява якихось проміжних домовленостей, які час від часу змінюються, зупинить бойові дії. Цього не буде. Просто їхня інтенсивність буде то посилюватися, то зменшуватися. І, звісно, це не означає, що ми позбавимося обстрілів цивільної інфраструктури. Змінилися обставини – отримали обстріл”, – пояснив Віталій Кулик.
На його думку, такий сценарій небезпечний для України, адже ситуація “ні миру – ні війни” може призвести до непоправних наслідків: “Питання, що робити з мобілізацією, кордоном, політичним процесом…”.
Заморозка: бути чи не бути?
Своєю чергою, виконавчий директор Інституту трансформації Північної Євразії Володимир Горбач зазначає, що наразі взагалі не бачить передумов для втілення сценарію “заморозки” навіть по лінії фронту.
“Жодних ознак цього немає”, – зазначає експерт і додає, що “мирний план” Кіта Келлога – фантастичний сценарій.
“Перший і останній реалістичний пункт цього плану – це припинення вогню. Інші пункти, на мою думку не можуть бути виконані”, – підкреслив Володимир Горбач.
По-перше, цьому сприяє те, що Україна та РФ не виснажились до кінця, аби добровільно йти навіть на припинення вогню. Тому “будуть лише імітувати переговори з цього приводу”.
По-друге, ідея миротворців нереальна для втілення у життя, адже для цього потрібні будуть “колосальні контингенти та кошти, а також згода обох сторін”.
“Я хотів би нагадати історію Мінських домовленостей, які мали 10 пунктів, але зупинилися на першому чи другому, і не могли бути виконані через суперечності сторін в трактуванні цих пунктів… Немає жодних підстав сподіватися, що цього разу буде якось інакше”, – підкреслив він.
Володимир Горбач зауважив, що гіпотетично, США можуть примусити Україну до миру на невигідних умовах, приміром, припинити надання військової допомоги. Однак у цьому разі, на його думку, підтримку надаватимуть країни ЄС. Водночас, за його словами, не є дієвим і натяк, озвучений для Росії – про ймовірність озброєння України до зубів.
У будь-якому разі, не без скандалів, але в Україні зараз збільшується виробництво озброєння, тривають перемовини та пошуки додаткових систем ППО та бронетехніки. Паралельно за зачиненими дверима тривають розмови про гарантії безпеки. І дуже важливо, щоб під час таких зустрічей всі сторони мали розуміння, що нестабільний, тимчасовий “мир” не відповідає інтересам ні України, ні Європи, ні США.