Мінкультури України має намір евакуювати найбільш цінні музеї з Сумської, Харківської, Миколаївської, Чернігівської, Запорізької та Одеської областей. Загальна потреба площ для вивозяться експонатів – 19 тисяч кубометрів, тоді як у розпорядженні Міністерства є тільки 500 кубометрів.
Персонал музеїв побоюється, що безцінні скарби не евакуюють, а їх розкрадуть чиновники або бандити. До того ж вже зараз охороняти і берегти експонати стає все важче, тому що багатьох співробітників мобілізували або вони самі поїхали з прифронтових територій. Навіть двірників, не кажучи вже про кваліфікованих фахівців, знайти майже неможливо.
Про це розповідають працівники музеїв у Конотопі Сумської області.
Серед найбільших цінностей Конотопського краєзнавчого музею – автентичні крісла Кирила Розумовського та Василя Кочубея, старовинне Євангеліє 1707 року, замок із ключем від Конотопської фортеці, рідкісна копія ХІХ століття нікопольської ікони “Покрова святої Богородиці” XVIII століття, дві унікальні фаянсові вази ХІХ століття, яких в Україні залишилось всього чотири, а також цілий скелет мамонта.
Багато невиставкових кімнат під повною забороною фотографувати. Там є канапа з будинку Лазаревського з підписом “На сем месте сидел Т.Г. Шевченко року 1859”. Тарас Шевченко – близький друг родини Лазаревських, за два роки до своєї смерті приїздив сюди гостювати. Канапа стоїть в одному із залів, експозиція яких зараз закрита.
Колекція краєзнавчого музею налічує понад 20 тисяч експонатів. Це один із найстаріших та найбагатших музеїв регіону.
Співробітники музею відмовляються детальніше розповідати про колекцію.
Після початку російського вторгнення всю колекцію упакували і перенесли в підвали, де вона знаходиться досі.
Плани евакуації були відпрацьовані з моменту запровадження воєнного стану: проводили тренування, знали, куди йти і що робити. Адміністрація міста надала офіційні документи з визначеними місцями, куди в разі небезпеки можна евакуювати експонати. Того ж дня було видано наказ відділу культури про переведення роботи в дистанційний режим.
Листи та дзвінки до Міністерства культури залишалися без відповіді наступні три дні. Там дали рекомендації усе поховати , як кажуть, не світіть музеєм, позакривати сторінки в соціальних мережах. У квітні – травні 22 року прийшли офіційні листи, що поховати треба експозиції, не проводити зібрання, екскурсії і таке інше.
Усі музейні експонати директори ділять на черги за їхнім історичним та культурним значенням. Експонати першої та другої черги – найбільш цінні. Після того, як їх визначить музей, список затверджує Міністерство культури.
«Однак все одно не вистачає тих об’ємів сховищ для того, щоб зберігати весь державний музейний фонд. Навіть те, що ми співпрацюємо з музеєм на Західній Україні, куди ми можемо вивезти частину свого фонду, то все одно там об’єми не дозволяють вивезти одну десяту нашого об’єму, – говорит один из директоров, – Ми готові до евакуації, якщо що. Ми не відвезли свої колекції тільки тому, що у мене дуже небайдужі люди працюють у музеї. Бо бояться, що на шляху або десь в іншому музеї щось може статися».
Один з головних аргументів неевакуації – побоювання, що колеги з інших музеїв можуть покласти око на цінні експонати Конотопського краєзнавчого і залишити їх у себе. Під час евакуації до експонатів отримують доступ не лише музеї, звідки і куди прямують колекції, а й інші науковці. І саме це буцімто є небезпекою – так експонат може опинитись в іншому музеї.
Але це в кращому випадку.
Рекомендації про евакуацію колекції від Міністерства надходили неодноразово, навіть із пропозицією допомогти. Але в Конотопському музеї вирішили не довіряти чиновникам з Києва:
“Да, вони можуть допомогти вивезти, але, як потім його повернути – це вже друге питання”.
До Конотопського музею вже були запити із проханням передати експонати, які зберігаються саме у них. Але музей видмолявся це робити.
Найбільший страх кожного директора музею і хранителя колекції цілком реальний – кримінальна відповідальність за будь-який невірний крок. За законодавством, рішення про евакуацію музейних колекцій може ухвалити як уряд, так і регіональна чи місцева влада.
Але відповідальність за збереження колекції під час евакуації несе саме керівник музею. Чия робота низько оплачується, у якого відсутні ресурси (а це і транспорт, і страхування, і охорона, і логістика, і розуміння безпекової ситуації) та часто немає достатньо компетенцій для такої складної справи як евакуація.
І якщо під час евакуації щось піде не так (а у країні, де іде війна, часто щось іде не за планом), людина, що здійснює евакуацію, ризикує сісти до в’язниці.
Співробітники музеїв впевнені, що експонати підуть далі і будуть вивезені з України, так як в Ужгороді немає сховищ для музейних цінностей.
При цьому евакуація самих співробітників музеїв не передбачається. І вони не будуть супроводжувати експонати в шляху проходження.
Якщо скарби сумських, чернігівських чи харківських музеїв покинуть межі України, вони будуть назавжди втрачені для народу України.
Розуміючи це, працівники Конотопського музею ховають скарби від усіх, в першу чергу, від Мінкультури України. А вже в другу чергу від криміналу.
Те ж саме відбувається в музеях Одещини, Чернігівщини, Харківщини та інших прифронтових областей.
“Розкраде влада усе, і скажуть, що так вийшло» – кажуть керівництво і співробітники музеїв. І ховають безцінні скарби від загребущих лап корупціонерів і злодіїв.
Побажаємо ж цим мужнім людям удачі.