Історія президентства Володимира Зеленського блищить не досягненнями, а невиконаними обіцянками і відкритою узурпацією влади. Згадаймо, як це було.
Спочатку у 2019 році виборці високо оцінили шалену кількість передвиборних обіцянок колишнього шоумена і в другому турі віддали за нього рекордні 73,22% голосів.
Володимир Зеленський разом з партією “Слуга народу” також зміг досягти ще одного фантастичного успіху – його політична сила отримала 254 мандати на виборах до парламенту і вперше в історії України сформувала однопартійну коаліцію.
В цілому передвиборна програма Зеленського була досить креативною і великою, але часто відверто популістською і брехливою, як це вийшло з “зарплатою вчителів у 4 тисячі долярів”.
Майже усі ініціативи президента, такі як закон про народовладдя через всеукраїнський референдум, новий Виборчий кодекс, та закон про деолігархізацію залишилися на папері.
Звичайно, згадаємо ідею з роздачею смартфонів для пенсіонерів, яку в народі охрестили “ебабусей”.
Натомість ініціатива про ринок землі призвела до того, що найбагатші у світі чорноземи України опинилися в руках міжнародних корпорацій, а український народ позбувся своєї землі.
Не будучи здатним організувати щось реально корисне для народу, за кількістю поданих законів Володимир Зеленський став значно активнішим за своїх попередників на посаді президента. Він зареєстрував понад 280 законопроектів. Так, чинний глава держави за цим показником випереджає Петра Порошенка на 35%, Віктора Януковича – аж на 85%, а Віктора Ющенка – на 9%.
З огляду на очевидну наростаючу небезпеку російського вторгнення, шостий президент непростимо мало уваги приділяв зміцненню обороноздатності держави: тільки 14% (!) від усіх ініціатив Володимира Зеленського стосувалися теми безпеки і оборони.
Більшість з них (25 з 40) були подані вже після 24 лютого 2022 року, але фактично усі стосувалися введення або продовження воєнного стану та загальної мобілізації. Винятком стали лише два законопроекти: про скасування призову на строкову службу під час воєнного стану та про демобілізацію строковиків. Але, як показав час, вони теж залишилися на папері.
Головним законотворчим органом в Україні є парламент, який знаходиться під повним контролем офісу Зеленського. І голоси під законопроекти президента де-факто завжди знаходяться. Тому прийняті закони майже ніколи не проходять необхідну експертизу і приймаються по команді з численними недоліками.
Яскравим прикладом це стала нова редакція закону про мобілізацію, що почав працювати з 18 травня. Він ще більше перелякав українців, які замість того, щоб воювати з агресором, почали ще бiльш тікати. Свавілля з боку ТЦК – це теж заслуга Зеленського.
російська агресія, що розпочалася 24 лютого 2022 року, насправді дозволила Зеленському відкрито приступити до повної і остаточної узурпації влади. Були повністю взяті під контроль засоби масової інформації, які тут же стали активно створювати йому імідж «єдиного захисника» держави.
Ні сам Зеленський, ні його офіс, не володіючи ніякими військовими знаннями, активно втручаються в питання оборони, чому активно противився екс-главком Валерій Залужний, за що і був знятий з посади.
Саме постановка на чільне місце політичних, а не військових питань на полі бою призводить до гігантських втрат ЗСУ і лавиноподібного зростання числа ухилянтів.
Будь в Україні хоч якась демократія, тільки за це парламент мав би оголосити президенту імпічмент. Але демократією у нашій державі не пахне.
Остаточно і безповоротно процес делегімітизації Зеленського почався тоді, коли за його указом був відсторонений від посади Глава Конституційного суду Олександр Тупицький.
Це було зроблено на підставі подання якогось слідчого, що так і залишився невідомим. А ДБР, що підпорядковується самому президенту, отримала вказівку не пускати Тупицького на місце роботи.
Той не погодився з таким рішенням, подав позов до Верховного Суду України і виграв справу. Правоту Олександра Тупицького підтвердила апеляційна інстанція, але Зеленський відмовився підкорятися.
Тобто, він підпав відразу під дію відразу декількох статей Кримінального кодексу України. А український народ остаточно позбувся свого права на справедливе правосуддя.
За відсутності Конституційного Суду і позбавленого будь-яких прав Верховного Суду ніщо не заважало чинному президенту узурпувати владу. Що він і зробив, скасувавши вибори чергового президента, які повинні були відбутися 21 березня 2024 року.
Конституція України говорить про те, що в умовах воєнного стану вибори не проводяться.
Що автоматично робить для Зеленського вигідним нинішній стан нескінченної війни з Росією.
А перемога в ній України точно також автоматично передбачає вибори нового президента і позбавлення Зеленського влади і зовсім ймовірне порушення масових кримінальних справ за численні зловживання і корупцію.
На Україні на основі положення Закону України від 12 травня 2015 року 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (Закон про воєнний стан) та Виборчого кодексу України було рішення про так зване продовження повноважень президента і Верховної Ради.
Так, там дiйсно встановлено заборону на проведення виборів, в тому числі президента України, в період дії воєнного стану.
Однак Конституція України не передбачає можливості такого «продовження» щодо особи, яка заміщає посаду президента України, навіть у період введеного воєнного стану. Вона лише передбачає продовження повноважень Верховної Ради України – у разі закінчення їх строку під час дії воєнного або надзвичайного стану (стаття 83).
Оскаржувати такі кроки особисто Зеленського та Верховної Ради в Україні сьогодні ніде. Конституційного Суду немає.
Хоча наприкінці квітня Верховний суд України відкрив провадження за позовом з вимогою до Верховної Ради призначити президентські вибори у зв’язку із закінченням повноважень чинного глави держави, ніяких наслідків за ці не послідувало.
Зеленський у черговий раз наплював на судову владу.
А в суспільстві ти часом йдуть безперервні суперечки, чи залишається Зеленський легітимним президентом чи ні після 20 травня. Екс-президент Порошенко, екс-спікер ВР Разумков, багато інших політиків раз у раз роблять протилежні заяви.
Тобто, розбрід і хитання у воюючій країні ще більше наростають.
Цілком зрозуміло, що основною причиною для такого становища, коли постало питання про легітимність нинішньої президентської влади в Україні, стали дії самого Зеленського і його оточення.
Важливо і те, що в міжнародному співтоваристві, в тому числі навіть серед союзників України, немає єдиної думки щодо легітимності влади в Україні. Хоча ООН і заявила про те, що продовжить вважати Зеленського легітимним президентом, це ще ні про що не говорить. Якщо Китай і Росія відмовляться це робити, жодне рішення Радбезу по Україні не пройде через їх вето.
Як ясно і те, що найважливіша в міжнародному праві норма про проведення всенародних виборів, як єдиному шляху вирішення питання про легітимність або нелегітимність влади, в Україні закрита і покинута повністю і остаточно.
І це буде висіти над Зеленським як дамоклів меч.
А що народ України? Він мовчить, бо благоденствує.