Після Глобального саміту миру, на якому обговорювались кілька важливих пунктів з “мирного плану”, запропонованого Україною, думки українців розділились. Одні вважають подію “пилом в очі”, інші переконані, що це – шлях до перемоги.
Одне з питань, яке лунає після Глобального саміту миру, який пройшов у Швейцарії: “І що він дав?”. Але відповідь не стільки в тому, щоб зібрати на цю подію якомога більше світових лідерів (що доволі бурхливо обговорюється), скільки в тому, щоб дати імпульс саме українському баченню припинення конфлікту. Адже свій порядок денний в цьому питанні з 2022 року намагається просувати Китай. Не кажучи вже про те, що новий ультиматум зі старими забаганками з приводу власного бачення “миру” буквально на минулому тижні викотив російський диктатор Володимир Путін.
Захід долає страх
Проблема у тому, що Захід доволі довго перебував в ілюзіях стосовно Росії. З 2014-го – щодо того, що з Кремлем можливі компроміси. З 2022-го щодо того, що Україна потребує допомоги настільки, щоб втриматися у протистоянні з Росією, але не варто давати стільки, щоб можна було перемогти.
Головна причина такого світосприйняття російської агресії в Україні – страх. Як зазначали аналітики Atlantic Council, Захід побоюється розпаду РФ і хаотизації її території після воєнної поразки в Україні. Як і зі страхом розпаду СРСР, так і зараз, західні лідери стурбовані долею російської військової машини, зокрема ядерного арсеналу, а також ймовірним перерозподілом цих ресурсів між групою нових незалежних держав.
Втім, поступово цей страх пропадає. Цьому сприяє і розуміння того, що поразка в Україні навряд призведе до кошмарних сценаріїв в Росії (про що йдеться у вищезазначеному матеріалі Atlantic Council), і успіхи Сил оборони України на фронті, навіть зі значно обмеженими засобами для ураження ворогів, й істеричні заяви очільника Кремля, який раз по раз дістає свій останній аргумент – ядерну битку (але таким погрозам геть не радий старший товариш Сі Цзиньпін)…
“Захід лише на третьому році повномасштабного вторгнення РФ, схоже, починає прокидатися, і формулювати підхід щодо руху до миру. Підхід, який базується на суттєвому посиленні військової складової України та необхідності повернення до основоположних принципів міжнародного права. Усе “гібридне”, нарешті, відкидається, і приходить розуміння: або людство спільними діями переможе війну, або війна – людство, – зазначає кандидат політичних наук Олеся Яхно. – Для нас на саміті миру при виборі кількості учасників чи точності формулювань (маю на увазі комюніке за підсумками), за якими далі рухатиметься мирний процес, звичайно, важливіше друге”.
За її словами, той факт, що реально велика кількість країн після саміту готова долучатися до процесу звільнення українських полонених та повернення депортованих українських дітей, дуже важливий. Адже свідчить про те, що існує розуміння того, що це – страшний злочин. Крім того, вже є розуміння військового посилення України та Східного флангу Європи загалом.
Українські рамки майбутніх переговорів
Політолог додає, що немає нічого критичного в тому, що у якийсь момент, в той чи інший спосіб, відбудеться комунікація з представником РФ: “Важливий – предмет та зміст цієї комунікації. Якщо російському представнику буде донесений підхід справедливого миру на основі міжнародного права, то у цьому немає ризиків для нас. Але важливо, щоб свою позицію озвучили й так звані нейтральні країни (які себе так позиціонують) – Китай, зокрема”.
Мова йде про те, що на саміті у Швейцарії учасники визначились з рамками, в межах яких може бути досягнутий мир.
“Тобто, будь-які умови цього миру не повинні порушувати територіальну цілісність і суверенітет України, а також такі принципи міжнародного права як принцип незастосування сили в міжнародних відносинах і принцип рівності держав”, – зазначає голова комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики й міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.
За його словами, навіть ті країни, які не підписали спільне комюніке, не заперечують ці принципи: “Взагалі жодна країна світу (за винятком агресора), навіть Китай, не наважиться відкрито заявити, що дипломатичне вирішення може порушити принцип територіальної цілісності чи суверенітет України. Ну, а після того, як була визначена рамка мирного процесу, можна шукати таке вирішення, яке б її не порушувало. Це, мабуть, і стане головною темою наступного саміту миру”.
Як зазначає керуючий партнер Національної антикризової групи Тарас Загородній, головним підсумком саміту є саме публічний заклик з боку Європи щодо відновлення територіальної цілісності України, про що зокрема сказала президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн.
“Це дуже добрий знак. Європа нарешті починає розуміти, що ігри США та Китаю на створення рани на тілі Європи їй не потрібні. Це – точка маніпуляції та продажу “миротворчих послуг” (як з боку США, так і з боку Китаю), які у принципі, європейцям не потрібні”, – зазначив політолог.
Глобальний південь – чи варта овчинка вичинки
Окремо варто звернути увагу на присутність на саміті миру неєвропейських країн, зокрема країн “Глобального півдня”.
“Максимум з того, що вдалось Москві, – добитися однозначності від Китаю і схилити відмовитися від участі десяток держав. Це – провал російської дипломатії. Адже більше половини учасників саміту – не європейські держави і не ті неєвропейські країни, що відкрито підтримують Україну. Отже, частина “Глобального півдня” нехай і в рамках лише одного дипломатичного заходу високого рівня, але відмовилась враховувати аргументи Росії”, – вважає член комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики Богдан Яременко.
Тобто, попри те, що умовна Індія не має причин перейматись європейськими справами й конфліктами, вона прийняла рішення у питанні російської агресії вийти з комфортної політичної тіні.
Своєю чергою, керівник секції Азійсько-Тихоокеанського регіону Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння й Азійської секції New Geopolitics Research Network Юрій Пойта звертає увагу на те, що декларацію саміту миру в Швейцарії не підписала жодна країна БРІКС (Росія якраз головує в організації у поточному році).
“Тривалий час зазначена організація розглядалась як майданчик для діалогу без політичних наслідків та обов’язкових рішень. Наразі спостерігаються системні дії Росії та Китаю перетворити БРІКС (Brazil, Russia, India, China, South Africa – Бразилія, Росія, Індія, КНР, ПАР) з умовного “дискусійного клубу” на блок країн для противаги Заходу.
Тому Україні потрібно дуже уважно спостерігати за розвитком цієї організації, оскільки є загрозливі тенденції”, – зазначив він.
За його словами, спробувати залучити на саміт більше країн “Глобального півдня” було варто. Однак ні Україна, ні Захід в умовах протидії Росії та Китаю, “не мають достатньо ваги для долучення “Глобального півдня” до ініціатив України, це потрібно визнати та змиритися”.
“Глобальний південь” (ті країни, які не долучилися до саміту миру або не підписали декларацію) в своїй більшості так само далекий від України та її проблем, як Україна від умовного Афганістану. Наші проблеми – це наші проблеми. І Африка не буде вирішувати проблеми європейської безпеки. Це має робити сама Україна, Європа, та країни-однодумці, – більшість яких є демократіями. Ми маємо це зрозуміти, й не витрачати і без того обмежені ресурси на результат, який ми не можемо досягнути. Зброя – це інвестиція номер один. І по цьому треку потрібно спрямувати всі зусилля. Є, як мінімум, декілька років, поки Китай не розпочав свою операцію проти Тайваню. Тоді вже буде пізно”, – підкреслив він.
На це в американському журналі Foreign Affairs натякає й доцент кафедри політології Університету штату Джорджія Ден Альтман. На його думку, потрібно змусити Кремль побоюватись тривалої війни, яка безальтернативно призведе до поразки Росії. Тому Захід повинен інвестувати в розширення виробництва зброї та боєприпасів і переконати РФ у тому, що він найближчими роками перевершить Росію в цьому напрямку.
А поки Захід змінює своє розуміння щодо закінчення російсько-української війни та відновлення миру, Україні не лишається нічого іншого, як за це воювати на фронті.