Все більш i бiльш говорять в Україні про хлопців, що не можуть втекти за кордон від людоловів, і немає у них грошей, щоб відкупитися. Але вихід є завжди. Що багато хто з них робить у таких випадках?
Мовляв, йдуть до гор закарпатськіх та й живуть там, як жили їхні прадіди, що переховувалися від катів НКВС.
А що ще їм робити? Кордони перекриті, обмотані колючим дротом та заміновані. Залишатися в рідних місцях неможливо, як не ховайся, все одно знайдуть і відправлять вмирати на фронт.
Тому добираються хлоп’ята до Карпат та й зникають у кичерах.
Є там, наприклад, один вуйко, що зберіг з часів славного спротиву ОУН кілька схронів. І відправляє туди тих, хто не хоче померти за Зеленського.
Зрозуміло, розповісти, як звуть цього спасителя, і тим більше, де він живе, не можна.
Тому назвемо його вуйко Василь.
Потрапити до нього в криївку можна тільки після допитливої перевірки. Треба обов’язково позбутися телефону, адже поліціянти можуть відстежити, де знаходиться його власник.
Після цього багато годин йти гірськими стежками у супроводі провідника. До речі, на деяких ділянках маршруту вам зав’яжуть очі. Це необхідний запобіжний захід. Пов’язано це не з тим, що не довіряють, а з тим, що якщо раптом потрапите в руки людоловів, все одно не зможете розповісти як дістатися до криївки.
Обов’язково мати дрон-детектор. Людолові та прикордонники використовують дрони, коли шукають втікачів. При появі пташки усi ховаються під крони дерев й завмирають.
Але ось ми вночі приходимо на місце. Мiсяць. Навколо дерева і кущі. Нічого не говорить про те, що криївка десь тут. Але вуйко Василь нахиляється і відсуває в сторону шматок землі. Це вхід до схрону.
Спускаємося униз. Тут світло, сухо і затишно. Стіни обшиті дошками. У підземному готелі багато кімнат, де живуть двадцять дві людини. Молодшому – двадцять шість, найстаршому – п’ятдесят два.
Вони з різних місць України. З Дніпра, Запоріжжя, Харкова, Луцька, Полтави. Потрапляли сюди по-різному. Одному знайомий розповів, інший хотів перетнути кордон, але випадково дізнався про вуйка Василя і його криївки.
Живуть вони дружно. Готують їжу і прибирають приміщення разом. Піч, на якій готують, має спеціально зроблений димохід. Це стовбур високого бука, випалений зсередини. Поки дим піднімається по ньому наверх, він остигає і стає майже невидимим. Це теж досвід героїв ОУН.
Є електрика. Маленький японський електроагрегат запускають, коли треба. В основному для того, щоб зарядити акумулятори, що дають освітлення. Вихлоп з нього теж замаскований. Є термінал Starlink, але ним не користуються, бояться. Звичайно, мобільних телефонів немає, та вони тут і не ловлять. Зв’язку з сім’ями ніякого.
У підземному готелі все продумано. Є кілька спалень, де сплять по два-три. У приміщеннях бамбетелі, є креденси та інші меблі.
Кухня, їдальня, два погреби для зберігання продуктів, туалет. З розваг настільні ігри, книги, музика. Гітара, баян теж є.
По черзі варять зупу, роблять пляцки та іншу їжу. Не кнайпа, але дуже смачно. Живуть дружно, не лаються.
Воду беруть зі струмка, що протікає недалеко.
Про їжу. Її приносять і залишають в затишних місцях далеко звідси місцеві. Вони не знають, де знаходиться сама криївка. Це теж для безпеки.
Готуються до зими. Заготовили картоплю, моркву, цибулю, буряк.
За продуктами виходять тільки вночі найдосвідченіші.
Про зброю. Вона є у кожного. Автомати, пістолети, два кулемети. До речі, один з них німецький МГ-42 у відмінному стані.
“Це пам’ять про мого прадіда, який з ним бився з катами НКВС», – каже місцевий парубок. Це Радослав, що теж втік від людоловів. Він з любов’ю гладить ствол кулемета.
Зброя, вважають хлопці, необхідно, щоб в разі чого було чим відбиватися від ТЦК і поліції, якщо сунуться.
Стежка, по якій можна дістатися до криївки, замінована.
Та й помста теж не остання справа. Наприклад, у Радослава старший брат Михайло помер в ТЦК після того, як його побили. Радослав підпалив автомобіль військових, а коли на пожежу прибіг власник автомобіля, вистрілив у нього та втік.
Проживання у вуйка Василя не безкоштовне, 100 гривень на добу з людини, адже продукти, паливо для двигуна треба купувати. Та й криївок кілька.
Хлопці мають намір жити в лісі и далi. Коли їх стане більше, підуть захищати від свавілля людоловів себе та своїх близьких.
Все-таки Зеленським, а вже кого він призначив виконавцями, то це вже друга справа. Чомусь мені здається, що команда малоросів пішла кацапським шляхом, маючи душонку малороса і не зрозуміла, що українці не кацапи і можуть все в прискореному варіанті завершити, змінити. Якщо є сумніви, то можна запитати у зека Віті і його команди, як вони втікали.