У лютому і вересні 1943 року фюрер Третього рейху Адольф Алоїзович Гітлер особисто відвідував це місто. Своєю особистою присутністю він хотів надихнути бравих вояк вермахту, які дико боялися повторення «Сталінградського котла» вже не на берегах Дону, а на берегах Дніпра.
Витанцьовуючи поруч з картами і своїми генералами, Гітлер закликав їх усіма силами не допустити, щоб Червона Армія форсувала Дніпро. Генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн отримав завдання «Дніпро утримати за будь-яку ціну».
Гітлер віддав наказ про початок будівництва оборонного рубежу по лінії річки Молочна, середньої течії Дніпра, і по лініях річок Сож і Нарва. Це спорудження отримало назву «Східний вал» . Нацистська пропаганда поспішила оголосити ці укріплення неприступними.
Вдень і вночі інженерні частини вермахту, а в основному – населення окупованої України під страхом розстрілу, будували укріплення «Східного валу» на правому березі Дніпра.
Фашисти залучили до оборони міста свою 1-у танкову армію групи армій «Південь». Вона мала п’ять піхотних і одна моторизовану дивізію, два дивізіони штурмових гармат та інші допоміжні частини. Всього: 35 тисяч осіб, 600 гармат і мінометів, 200 танків.
На Запоріжжі наступав Південно-Західний фронт, яким командував генерал Родіон Малиновський.
Восени 1941 року на території Бердянського, Чернігівського та Куйбишевського районів Запорізької області точилися запеклі бої. Гітлерівськими військами були оточені дві радянські армії — 18-я, під командуванням генерала Смирнова, і 9-я, генерала Харитонова. За офіційними даними в цих боях загинуло понад 130 тисяч радянських солдатів.
За роки окупації в місті фашистами були знищені близько 50 тисяч мирних жителів (з них – половина євреїв), 58 тисяч були відправлени до Німеччини на примусові роботи.
Вже в XXI столітті у Запорізькій області продовжують знаходити невідомі раніше братські могили. Так, у Куйбишевському районі Запорізької області, поблизу села Зелений Гай, було знайдено масове, невідоме раніше, поховання часів Великої Вітчизняної війни, де покояться останки понад 1000 осіб.
Сам уродженець Одеси, Родіон Якович Малиновський рвався скоріше звільнити землю рідної України від нацистів і їх посібників. Але був змушений враховувати співвідношення сил.
На Запоріжжі наступали 3-тя гвардійська армія генерал-лейтенанта Дмитра Лелюшенка, 8-ма гвардійська армія генерал-лейтенанта Василя Чуйкова. З повітря їх підтримувала 17-а повітряна армія генерал-лейтенанта авіації Володимира Судець, уродженця селищі Нижньодніпровська, що що тепер в межах Дніпра-Дніпропетровська.
У той період часу перевага в людях і техніці була вже на радянській стороні: в піхоті – в 2,2 рази, в артилерії – в 2,1 раз, в танках – в 1,6 разів. Але при цьому радянським військам, які вели стрімкий наступ, не вистачало боєприпасів. До того ж гітлерівці засіли в заздалегідь обладнаних дотах, дзотах і траншеях. Всі небезпечні ділянки фронту були ними ретельно пристріляні.
Відступаючи на правий берег Дніпра, противник залишив на деяких ділянках сильно укріплені плацдарми, припускаючи надалі використовувати їх в якості опорних пунктів для можливого контрнаступу.
Одним з таких плацдармів, причому найбільш потужним, на Лівому березі Дніпра було місто Запоріжжя. Німецьке командування надавало йому особливе значення, бо місто було одним з найважливіших опорних пунктів фашистів у нижній течії Дніпра.
1 жовтня 1943 року війська Південно-Західного фронту почали штурм укріплених позицій противника. Протягом трьох діб точилися запеклі бої. Ворог чинив завзятий опір.
Радянським військам вдалося прорватися через протитанковий рів і оволодіти кількома населеними пунктами. Але потім, щоб уникнути подальших великих втрат, наступ довелося призупинити.
10 жовтня після сорокахвилинної артилерійської підготовки відновилася битва за рідне Запоріжжя. По всьому зовнішньому обводу плацдарму зав’язалися напружені кровопролитні бої. Противник зосередив проти наступаючих велику масу артилерії, авіації, нових танків «тигр» і самохідних установок «фердинанд». За чотири дні радянськi війська відбили близько 50 контратак противника, знищили понад 60 танків і самохідних знарядь, винищили тисячі ворожих солдатів і офіцерів.
Наполегливі бої з 10 по 13 жовтня показали, що ворог зосередив в районі Запоріжжя велику кількість живої сила і техніки, зломити його опір важко. Відвівши свої війська на внутрішній оборонний відвід, фашисти розраховували тут довго оборонятися. Треба було зірвати його задум і швидко оволодіти Запоріжжям.
Командувач Південно-Західним фронтом генерал армії Р.Я. Малиновський вирішив штурмувати місто в ніч на 14 жовтня.
13 жовтня, о 22 годині, після короткої, але потужної артпідготовки наші війська перейшли в наступ. Артилерія і танки рухалися безпосередньо в бойових порядках піхоти. Нічна атака радянських танків була для фашистів повною несподіванкою. Вони не змогли витримати сильного натиску і почали відходити.
Бій тривав всю ніч. До ранку 14 жовтня наші частини одночасно з трьох сторін увірвалися в Запоріжжя. Попереду стрімко наступали танкісти 39-ї танкової бригади підполковника С.і. Беспалова.
Морок і жах фашистської окупації закінчилися.
Але для правобережної частини Запоріжжя щасливий момент звільнення настане тільки 29 грудня 1943 року.
31 частини і з’єднанню, що особливо проявили себе при звільненні Запоріжжя, було присвоєно почесне найменування «Запорізьких». 5-ту стрілецьку, 2-у авіаційну і 2-у танкову дивізії Ставка ВГК нагородила орденами Червоного Прапора.
Нижньодніпровська операція Червоної Армії), під час якої було звільнено Запоріжжя, проводилася з 26 вересня по 29 грудня 1943 року військами Степового (2-го Українського), Південно-Західного (3-го Українського) і Південного (4-го Українського) фронтів.
В ході операції вони звільнили Північну Таврію, блокували Кримський півострів і захопили найбільший плацдарм на правому березі Дніпра від Черкас до Запоріжжя (450 км в довжину і до 100 км в глибину). В ході цієї операції втрати Червоної армії, склали 754 тисячі осіб (приблизно половина всіх втрат радянських військ у боях за Україну з серпня по грудень 1943 року).
По всій Запорізькій області, як і по всій Україні, височіють пам’ятники загиблим воїнам Червоної Армії.
У Шевченківському районі Запоріжжя, в колишній Капустяній Балці, розташоване меморіальне Братське кладовище. Поховано тут понад 2600 осіб. Більшість з них загинули в роки Великої Вітчизняної війни і особливо в період визволення Запоріжжя-восени 1943 року.
Після вигнання фашистських окупантів з міста запорожці разом з воїнами почали ховати полеглих. На території міста з’явилося безліч одиночних і групових могил радянських воїнів. Після закінчення Великої Вітчизняної війни в 1946 році за рішенням Запорізької міської ради депутатів трудящих була виділена площа для Братського кладовища на південному схилі Капустяної Балки. Останки радянських воїнів, що знаходилися в окремих могилах, були перенесені на Братське кладовище. Напередодні 15-ї річниці визволення міста від німецько-фашистських загарбників у жовтні 1958 року Братське кладовище було відкрито.
До меморіального кладовища веде Довга алея, викладена бетонними плитами. На початку алеї — великий гранітний камінь. На ньому викарбувані цифри: 1941-1945. Навколо алеї-зелені насадження. Біля входу на головну алею встановлена скульптура воїна. На постаменті напис: «Вічна слава героям, які загинули в боротьбі за свободу і незалежність нашої Батьківщини”.
У центрі комплексу знаходиться братська могила. Тут поховано 478 воїнів Червоної Армії.
Серед них- — Герой Радянського Союзу гвардії молодший лейтенант Д. Н. Стефанов, який загинув у бою за місто 14 жовтня 1943 року, повторивши безстрашний подвиг Олександра Матросова.
В іншій братській могилі похований Герой Радянського Союзу Іслам Усманов. Дороги війни привели молодого воїна на Запорізьку землю. Молодший сержант Усманов у складі 333-ї Червонопрапорної Синельниківської стрілецької дивізії брав участь у боях за Запоріжжя.
Під сильним кулеметним і мінометним вогнем він одним з перших висадився на правому березі. Коли військовий підрозділ, з яким Усманов форсував Дніпро, завоював плацдарм і почав атаку на позиції противника, він першим увірвався в траншею німців і знищив вісім фашистів, станковий кулемет з розрахунком і взяв у полон унтер-офіцера.
В одному з боїв молодший сержант Усманов загинув. Президія Верховної Ради СРСР посмертно присвоїла йому звання Героя Радянського Союзу.
На ділянці комплексу, розташованому в північно-східній частині, знаходиться 20 братських могил. На крайній викарбувано напис: «Тут похований Герой Радянського Союзу Іванов Петро Михайлович».
Підполковник Петро Михайлович Іванов, командир 866-го винищувального авіаційного полку, не тільки навчав і виховував особовий склад свого підрозділу, а й сам брав активну участь у бойових діях. Він здійснив 299 бойових вильотів, провів 80 повітряних боїв і особисто збив 19 літаків противника.
28 листопада 1943 року в районі села Розумівка в повітряному бою з фашистськими стерв’ятниками підполковник Іванов загинув смертю героя.
Уродженка Запоріжжя, вчителька української мови та літератури з села Володимирівка Зінаїда Бебешко присвятила звільненню Запоріжжя свій вірш:
Славуто-Дніпре, дужий і глибокий, ти пам’ятаєш шквал вогню і дим?
Твій простір до безмежності широкий від зливи куль був сиво-голубим.
Цю широчінь прийшлося подолати безстрашним людям, що кидались в бій.
І падали під кулями солдати за Дніпрогес, за край любимий свій.
Бетон стогнав, метал горів, мов свічка, та з виру й пекла піднімавсь солдат,
Щоб знов жила, текла до моря річка побіля верб і мимо рідних хат.
Пливе Дніпро між берегів квітучих, і бачить мирні, мрійно-милі сни…
Ні, недаремно падали на кручах герої днів минулої війни!