Четвертий рік йде остання україно-російська війна. Четвертий рік гинуть наші хлопці, що героїчно відбивають напад незліченних орд окупантів.
Але якщо український солдат на фронті кожну мить здійснює подвиг, то в тилу і високих штабах панує повний розбрат, рясно присмачений крадіжкою і корупцією.
Усі наші перемоги виявляються марними через недбалість і кричущу безграмотність командування.
Раз по раз воно кидає підрозділи в непотрібні м’ясорубки. І ось знову сьогодні тисячі наших захисників опинилися в оточенні під Покровськом і Мирноградом.
Зараз Зеленському треба перемагати, хоча б в інфополі. Тому він відправив 15 спецназівців ГУР в Покровськ, а підгодовані ЗМІ і особиста ботоферма президента почала розповідати про те, що русня чи не біжить з міста. Те ж саме стосується нібито блекаута в підмосков’ї, якого за фактом не було. Але всі офісні тг-канали продовжують розповідати про цей блекуат.
Нашим військам наказують стояти на смерть у котлах. Щоб ця правда не стала відомою, Зеленський заборонив журналістам виїжджати в Покровськ і Мирноград.
Військово-політичне керівництво України приховує інформацію про втрати, аби народ не міг оцінити рівень підготовки до війни і компетенції державного і військового управління під час воєнного стану, хоч “успіхи” на фронті говорять самі за себе. Крім того, на цвинтарях люди бачать все на власні очі. Приховати реальні втрати військових, навмисне записуючи їх у зниклих безвісти, також не виходить – рідні і близькі поширюють інформацію у соцмережах і масштаб втрат стає зрозумілим кожному.
В черговий раз найкращих військових зібрали на плацу однієї з військових частин на Дніпропетровщини для нагородження, але туди прилетіла балістика, солдати загинули.
Це влаштували бо очікували приїзду Головкому ЗСУ Сирського, який мав особисто вручати нагороди, але він туди не приїхав. Сотні загинули і були поранені.
На четвертий рік війни наше командування не може зробити жодних висновків. Воно просто не навчається.
Як завжди, немає ніякої уваги потребам і запитам тих, хто на передовій.
Солдати 17-ї окремої важкої механізованої бригади перебувають на позиціях більше двох тижнів поспіль без можливості встановити зв’язок з командуванням і без належного забезпечення. На даний момент підрозділ відчуває критичну нестачу продуктів харчування, сигарет і засобів для евакуації поранених, що істотно ускладнює виконання бойових завдань.
У багатьох бригадах їх командири взагалі не мають зв’язку з батальйонами. Ці підрозділи розкидані на широкому фронті і часто знаходяться на відстані кількох сотень кілометрів від штабу бригади. Генштаб ЗСУ розсмикує бригади, використовує батальйони і роти для затикання дірок на різних ділянках фронту. Тому командири бригад і їх штаби займаються своїми особистими справами.
Наприклад, командування 158 омбр навмисно розголосило місцезнаходження складу озброєння і боєприпасів ворогові, щоб приховати факт нелегального продажу зброї, отриманої від НАТО та інших партнерів України. Противник не забарився завдати удару по складу, а командування відрапортувало про «знищене» озброєння. Однак зброя продавалося посередникам, а від них вже потрапляло на т.зв. «ринок».
При такій організації бойових дій не дивно, що українські війська раз по раз опиняються в оточеннях і півколах, де наших захисників котловодці змушують тижнями і місяцями сидіти в лисячих норах без будь-якої надії ка допомогу.
Становище ще більше ускладнюється тим, що на озброєнні одного і того ж підрозділу знаходяться різні типи техніки і зброї. Доходить до того, що в одному батальйоні може бути бронетехніка з Німеччини, Великої Британії, Канади та Австралії. І виходить, що на одній машині не справна Паливна апаратура, а на інший Трансмісія. Була б ця техніка однотипної, без праці можна було б зібрати з двох несправних машин одну справну. А так хлопці отримують дві непотрібні купи металобрухту.
Півбіди, якщо у наших захисників в оточенні закінчуються боєприпаси до стрілківки калібру 7. 62 або 5, 45, їх можна взяти у супротивника. Але як бути, якщо на озброєнні натовський калібр 5. 56, а логістика неможлива?
І так скрізь.
На поставках озброєння для ЗСУ гріють руки сотні брудних ділків у цивільному та військовому керівництві. Їх мало цікавить ефективність поставок і укомплектування частин і підрозділів. На чолі кута тільки особиста нажива.
Для Верховного котловодця Зеленського та його генералів котли вигідні, тому що дозволяють вимагати у наших західних союзників все більше грошей і озброєнь. А значить, наживатися ще більше.
Однак українці все розуміють.
Варто розуміти: масовий виїзд громадян за кордон, СЗЧ та дезертирство у лавах ЗСУ, втеча прикордонників (з початку 2025 року 15 прикордонників утекли за кордон під час патрулювання прикордонної смуги у зоні Чопського прикордонного загону) – це речі одного порядку. Очевидно, що якби кордони були відкриті, то виїхало б значно більше українців. Це дуже поганий сигнал для влади: люди залишають країну не від страху перед ворогом, а тому, що корумповані українські можновладці і чиновники роблять життя нестерпним. Українці віддають за свободу і незалежність найдорожче – своє життя і здоров’я.
Але ветерани побираються у підземних переходах, добровольці не можуть демобілізуватися, військові не можуть оформити посвідчення УБД, сироти загиблих героїв отримують копійки, а родини загиблих змушені принижуватися і доводити факт загибелі у судах, щоб отримати виплати не одразу, а частинами.
Сенсу сидіти в котлах і чекати смерті ніякого немає. Треба бігти звідти і зберегти своє життя.