Народний рух проти ТЦК стає загальним: людолови у вогні

Помста працівникам українських військкоматів з боку суспільства стає повсюдним явищем. Вона охопила всі регіони країни. У Києві та Одесі, Харкові та Тернополі, Дніпрі та Івано-Франківську підпали автомобілів ТЦК та ЗСУ стали щоденними

Тільки за останню добу СБУ і поліція доповіли, що затримали двох паліїв у Києві та Черкаській області, але це крапля води в морі. Адже за цю ж добу згоріли всього близько 40 автiвок по всій Україні. І така статистика продовжує зростати.

Та й якої реакції ще чекати, якщо ловлять всіх підряд: старих, непридатних хворих. Ловлять сантехніків, електриків, водіїв і навіть двірників, як це сталося в Харкові.

Вже через кілька діб цю автiвку спалили.

Всіх цих нещасних без будь-якої підготовки відправляють на фронт, де вони гинуть.

Безсумнівно, що до частини підпалів причетні російські спецслужби, але ніколи такі масові підпали не стали б такими масовими, не вони отримавши широку популярність серед українців. Про це говорить їх постійно розширюється географія.

З такими темпами підпалів скоро працівникам буде нема на чому виконувати свої посадові обов’язки.

Зростає технічна грамотність тих, хто підпалює автомобілі. Спочатку вони просто обливали автомобілі бензином та потім підпалювали їх за допомогою сірників або запальнички.

Тепер все більше використовують тонкостінні скляні ємності зі спеціально виготовленою легкозаймистою рідиною і пристрої хімічного підпалу.

Люди об’єднуються і починають діяти організовано. Вони обмінюються досвідом в Darknet, де контролювати їх зв’язку неможливо. Сам процес акцій вже перестав бути стихійним.

Крім самого палія, в них беруть участь розвідники, які встановлюють місце, де знаходиться автомобіль ТЦК, ЗСУ або ДПСУ, і група підтримки, що в разі необхідності відволікає увагу поліції, якщо та з’являється.

Кажуть, що такі підпільні організації носять мережецентричний характер. Це робить боротьбу з ними фактично неможливою.

Це свавілля і ті знущання, які творять працівники ТЦК, їх жага наживи і явне нехтування законами, викликали до життя таке масове явище як підпали автомобілів. Це вже не стихійний, а справжнісінький масовий протест. У ньому беруть участь не тільки самі ухильники, а й родичі тих, кого вже мобілізували, хто пропав безвісти або загинув.

Таких людей в Україні багато сотень тисяч. І якщо навіть 1 відсоток з них бере участь у підпалах автомобілів, боротьба з ними неможлива.

По суті, вони діють так, як їм диктують обставини.

Влада, замість того, щоб приборкати людоловів, продовжує їх заохочувати. 100 тисяч людоловів, замість того, щоб воювати проти окупантів, ловлять в тилу людей, відправляють їх помирати, а з тих, хто не хоче просто так загинути, беруть величезні хабарі. Середня ціна за відкуп від могили вже від $12000 і вище.

Дуже цікаво, що палії автомобілів в Україні не порушують міжнародні закони. Статут ООН прямо говорить про те, що в разі гноблення народу політичною владою, народ може скористатися правом на повстання, яке регламентовано нормами міжнародного права, якщо держава їх ратифікувала.

Право на повстання закріплено в преамбулі Загальної декларації прав, прийнятої резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, де вказано:

“Необхідно, щоб права людини охоронялися владою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися, в якості останнього засобу, до повстання проти тиранії і гноблення».

У нормі декларації перераховано точний перелік умов, при яких народ має право скористатися таким радикальним способом захисту своїх прав:

– наявність в державі, де відбулося повстання, тиранії і гноблення;

– наявність у повстанців спеціальної мети у вигляді усунення тиранії і гноблення.

Діяльність українських людоловів і є прояв справжнісінької тиранії. Хіба насильницьке затримання з побиттями поза рамками будь-яких законів не є справжнє гноблення?

Підпали автомобілів це не «робота на країну-агресора», як запевняє влада. Це боротьба проти диктатури і тиранії.

Не та нація українці, щоб підкоритися свавіллю. Наша історія тому свідчення.

Слава Україні!