Цього літа 27 країн-членів Європейського Союзу мають ухвалити формально незначне, але історичне рішення: як сформулювати відповідь ЄС на заяву України про вступ. Також анкети ЄС про стан своєї “європеїзації” заповнили Грузія та Молдова.
“Тріо асоціації”, назване так через те, що ці три країни уклали з ЄС особливо великі угоди про асоціацію, хоче стати “тріо вступу”.
Частим аргументом проти вступу України, Грузії та Молдови до ЄС (як, втім, і до НАТО, якщо на те пішло) є те, що всі три країни не повністю контролюють свої території.
Придністров’я у Молдові, Абхазія та Цхінвальський регіон у Грузії, а також частини Східної та Південної України прямо чи опосередковано контролюються Москвою. Більше того, Україна перебуває у стані активної війни з Росією.
Та принаймні з трьох причин це, на перший погляд, доречне застереження є лише відволіканням від питання, що розглядається.
По-перше, навіть однозначно позитивний сигнал із боку 27 країн ЄС зараз не означатиме швидкого приєднання трійки до Союзу.
Офіційна перспектива членства може навіть не відкрити ще кандидатури цих трьох держав для вступу до ЄС. Натомість найреальнішим для України, Молдови та Грузії нині є підвищення їхнього статусу до так званих “потенційних кандидатів”.
Допуск на цей попередній етап процесу приєднання передбачає можливість розпочати переговори про вступ до ЄС у недалекому майбутньому.
Коли б ці три країни стали “потенційними кандидатами” з перспективою членства, їхні відносини з Брюсселем були б схожі на нинішні перспективи Боснії і Герцеговини та Косова. Ця компанія сама по собі, звісно, не є рекомендацією.
Це явно менше, ніж, наприклад, хочуть зараз політична еліта та громадянське суспільство України.
По-друге, відхилення Брюсселем заявки європейської країни на підставі того, що вона не повністю контролює свою державну територію, означало б дискредитацію ЄС.
Це означало б, що іноземні сили мають право вето на зовнішню та внутрішню політику Євросоюзу. Всупереч твердженням кремлівської пропаганди і деяких західних спостерігачів, Молдова, Грузія і Україна не є “державами, що не відбулися”.
Ці три країни частково окуповані Росією. Окупація забезпечується небажаними на місцях військами. Цих добре озброєних солдатів відправила домінуюча нація колишньої імперії, до якої мимохіть належали колонізовані колись народи трійки.
Чи справді Брюссель відштовхне три незалежні держави, бо їх все ще намагається підім’яти Росія? Якщо так, то ЄС неявно сигналізує про свій обмежений суверенітет і про те, що сила взагалі-то права.
По-третє, в ЄС вже прийнято країну – Кіпр, уряд якої не повністю контролює державну територію.
Звичайно, Республіка Кіпр офіційно вступила до Євросоюзу з усією своєю територією у 2004 році. Проте з того часу acquis communautaire не діє у самопроголошеній та невизнаній “Турецькій Республіці Північного Кіпру”.
Це обмеження є особливо важливим у зв’язку з положенням про взаємну оборону Лісабонського договору 2007 року, фактичною конституцією ЄС. Стаття 42.7 Договору про Європейський Союз каже: “Якщо держава-член є жертвою збройної агресії на своїй території, інші держави-члени зобов’язані надати їй допомогу та сприяння всіма доступними їм засобами”.
Попри це зобов’язання, ЄС спробував допомогти Кіпру відновити свій повний суверенітет лише дипломатичними засобами.
Таким чином, існує модель, за допомогою якої поки що неповні держави України, Грузії та Молдови можуть стати членами ЄС, тоді як формальна юрисдикція Союзу та його зобов’язання щодо оборони не поширюються на непідконтрольні уряду території.
У будь-якому разі, до фактичного вступу “трійки” до Союзу ще кілька років. Статус “потенційних кандидатів” у ЄС, проте, означатиме зараз більше, ніж деяким здасться.
Тому що, і це четверте, навіть статус “докандидата” вже змінить відносини України, Грузії та Молдови з ЄС не лише на словах, а й на ділі.
Європейські прагнення України, Грузії та Молдови вже були публічно та неодноразово визнані Єврокомісією та Радою ЄС. Ба більше, Європарламент кілька разів просив виконавчі органи ЄС нарешті запропонувати трьом пострадянським країнам чітку перспективу членства.
У березні 2022 року Європейська рада навіть виділила Україну як члена “нашої європейської сім’ї” – що б це не означало. Проте жодна з цих офіційних, але беззмістовних заяв досі не відкрила Україні, Грузії та Молдові шлях до вступу.
Навіть статус “потенційного кандидата” здатний змінити 30-річну ситуацію міжнародної невизначеності цих країн.
Незважаючи на набагато більші бажання України, це зрушення вже буде фундаментальним.
Статус трьох країн як потенційних або навіть реальних кандидатів у ЄС змінить міжнародні відносини у Східній Європі. Цьогорічна сіра зона безпеки між Заходом, з одного боку, і Росією, а також її сателітами Білоруссю та Вірменією, з іншого, стане менш сірою.
Звичайно, лише остаточний вступ трьох потенційних/справжніх країн-кандидатів до ЄС і, у випадку України та Грузії, в НАТО нарешті надасть повну структуру Східній Європі.
Проте офіційна перспектива членства в ЄС уже сьогодні окреслила б, куди їде поїзд. Майбутня пропозиція щодо вступу, з погляду трьох претендентів, визначила б напрямок їхніх майбутніх внутрішніх реформ та зовнішньої політики.
З погляду Заходу це стало б важливим “пряником”, за допомогою якого ЄС міг би прискорити процес реформ у Східній Європі.
Перспектива членства також є батогом у руках Брюсселя. Майбутня пропозиція про вступ – це ефективний інструмент тиску Брюсселя та внутрішніх реформаторів у трьох країнах на опір акторів та нерухомих структур в уряді, парламенті та адміністрації.
Щойно з’явиться чітка перспектива членства, для всіх зацікавлених сторін стане очевидним, якими будуть наступні кроки Києва, Тбілісі та Кишинева.
Знання, навички, моделі та допомога таких країн, як Естонія, Болгарія або Хорватія, можуть бути використані для поступового зближення трійки з ЄС. Низка спеціальних інститутів, створених Брюсселем для підготовки західнобалканських країн до вступу в ЄС, таких як Центри співробітництва у сфері безпеки та передового досвіду у сфері фінансів, тепер можуть включати також Україну, Грузію та Молдову.
Призначення цих трьох держав потенційними чи навіть дійсними кандидатами в члени ЄС насамперед стало б важливим моральним стимулом для українців, грузинів та молдаван. Громадяни трьох пострадянських країн нарешті зрозуміють, яке майбутнє чекає на них, їхніх дітей та онуків.
Зокрема, для українців, які нині борються за існування своєї країни, демонстративний сигнал ЄС про те, що шлях їхньої країни до майбутнього членства в ЄС тепер офіційно відкритий, був би дуже корисний.
І, нарешті, для Москви однозначна позитивна відповідь ЄС Києву, Тбілісі та Кишиневу також стане важливим сигналом.
Росіяни зіштовхнуться з колективною європейською заявою про стратегічну значущість цих країн для ЄС.
Позитивне послання Заходу щодо тріо суперечитиме кремлівському уявленню про ці три нації як про такі, які не відбулися чи навіть не існують. Зокрема, це кинуло б виклик масованій матеріальній та ідеологічній атаці Путіна та Ко на життя, батьківщину та ідентичність українців.
Євросоюз не повинен проґавити цей шанс якомога чіткіше показати, що таке європейська ідея.
Публікації в рубриці “Експертна думка” не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів