Патріарх Варфоломій: авантюрист, самозванець та сріблолюбець

У організатора Голодомору українського народу Йосипа Сталіна була приказка: «Послужливий дурень гірше ворога». Нинішній глава Константинопольської єпархії не тільки намагається повною мірою відповідати цьому визначенню, а й усіма силами додає до нього власну індивідуальність та ініціативу.

З самого початку здобутків Україною державної незалежності було ясним, що москвабадська церква рано чи пізно повинна піти. Але це повинно було відбуватися природним шляхом, адже мирянам треба зрозуміти і звикнути до думки, що московські попи повинні піти. Епохальний поворот у долі мільйонів українських віруючих треба було проводити системно і, головне, мирно.

Але цей унікальний шанс був втрачений через кричущу некомпетентність і жадібність Фанарського старця.

УПЦ МП, церква, пов’язана з Москвою, до отримання УПЦ КП Томосу про автокефалію від Варфоломія, мала 12 тисяч парафій, в той час як самому Київському патріархату належали всього три тисячі парафій, у Московського Патріархату було п’ять тисяч ченців, у Київського — двісті…

Українська православна церква Київського Патріархату виникла в 1992 році в результаті дій митрополита Філарета, колишнього предстоятеля Української Православної церкви (Московського патріархату), і архієреїв Української Автокефальної Православної церкви, підтриманих керівництвом незалежної України.

УПЦ КП зводить свою історію до Київської митрополії, яка перебувала в юрисдикції Константинопольської Православної церкви, заперечуючи законність її переходу (передачі) під юрисдикцію Московського патріарха в 1686 році.

Коли 11 жовтня 2018 року Синод Константинопольського Патріархату підтвердив намір «надати автокефалію Українській Церкві» на підставі «скасування дії» Соборної грамоти Константинопольського Патріархату 1686 року, що стосується передачі Київської митрополії до складу Московського Патріархату, на сайті Вселенського Патріархату в розділі «теологічні та інші дослідження» було опубліковано обґрунтування цього рішення — історичний нарис під назвою «Вселенський престол і Церква України» .

Там стверджували, що в 1686 році патріарх Константинопольський і його Синод лише тимчасово через особливі обставини надали московським патріархам право поставлення київських митрополитів, але при цьому вони не передали їм владу над канонічною територією Київської митрополії. І тепер часи, мовляв, змінилися, і Вселенський Патріархат лише відновлює свої права на Україну.

Але що було тоді насправді?

Передача Київської митрополії під владу Московського патріарха в 1686 році пройшла за рішенням османського візира у відповідь на прохання російського посла. Питання було вирішено на міждержавному, а не церковному рівні. Про це є маса документів.

Візир-мусульманин наказав тодішньому Константинопольському патріарху Діонісію виконати прохання російського посла і оформити всі необхідні документи, що той і виконав за участю свого Синоду. Тобто, з середини ХV століття і до цього дня Вселенський Патріархат перебуває в іновірному полоні.

Він не самостійний у своїх діях.

Мало того. Є абсолютно достовірно встановлений факт, що патріарх Константинопольський в 1686 році отримав від російського посла підношення в 200 золотих і три сорока соболів. Патріарх Єрусалимський Досифей також отримав за справу 200 золотих. Крім того, Патріарх Діонісій в листі просив російських царів надіслати платню і всім архієреям Синоду, які підписали грамоту про поступку Київської митрополії.

Таким чином, перепідпорядкування Київської митрополії Московському Патріарху відбулося за наказом іновірної влади Османської імперії. У своїх відносинах з російськими царями і Московським патріархом в 1686 році патріарх Константинопольський і трійка інших східних патріархів були абсолютно несамостійними. Вони існували в рамках «іновірного полону».

А Османська влада робила зі своїми адміністраторами — константинопольськими патріархами, — що їм заманеться. У підсумку чехарди, яка визначається рішеннями османів, Константинопольський Патріарх Парфеній IV (1667-1684) мав п’ять різних за часом патріаршеств, Патріарх Яків (1681-1688) — три патріаршества, а перепідпорядкував Київську митрополію Патріарх Діонісій IV (1682-1695) — також п’ять патріаршеств.

Уже в XX столітті Фанар продовжував виконувати чужу волю в інтересах аж ніяк не православних віруючих.

У 1922 році після поразки греків Константинопольська Патріархія ледь не була вигнана зі Стамбула і дивом втрималася в своєму традиційному місцеперебуванні ціною повного підпорядкування Іновірцям-туркам.

Ця угода з переможцем незабаром привела її до безпрецедентної експансії у світовому масштабі з метою наповнити своє почесне «вселенське» титулування реальним змістом – стати свого роду східним Ватиканом, підпорядкувавши собі всі інші православні Помісні Церкви.

У тому ж 1922 р новообраний Константинопольський Патріарх Мелетій (Метаксакіс) видав томос про право Константинополя на управління всіма без винятку православними парафіями, що знаходяться поза межами Помісних Православних Церков, в Європі, Америці та інших місцях.

Тоді ж Константинополі був організований Всеправославний Собор. Його Регламентом самовільному Константинопольському патріарху (іменованому в документі виключно Вселенським) їм же самим були присвоєні надзвичайні права.

Він скликає Собор, призначає його час і місце, головує на ньому, направляє хід дискусій, надаючи (або не надаючи) слово членам собору (підкреслено, що «ніхто не може говорити, попередньо не випросивши і не отримавши дозволу голови собору»).

Підписані рішення Собору, як сказано в регламенті, «направляються Патріаршими листами Вселенського Патріарха Предстоятелям автокефальних Православних Церков, які доводять їх зміст до відома своїх церков».

Інші Предстоятелі мають бути лише мовчазними виконавцями волі фанарських самозванців.

Тим часом Константинопольська Церква не мала і не має жодних прав встановлювати свої закони для православних віруючих. Більше половини її парафіян проживають в Північній Америці.

Численні вчинки ієрархів, включаючи самого Варфоломія, говорять про явну підготовку до нової унії з Ватиканом. Тяга до союзу з Римським престолом і зради Православ’я у Константинополя в крові.

Першу унію з Римом Фанар підписав ще на Ферраро-Флорентійському соборі (1438-1445 рр.). Тоді всі запрошені на його засідання клірики і миряни Константинопольського Патріархату, крім непохитного борця з єрессю святого Марка Ефеського, підписали акт про унію з Римом.

У 1453 році, після падіння Константинополя і припинення існування Візантійської імперії інші східні патріархи (Олександрії, Антіохи і Єрусалиму), відповідно до османських законів, на довгі чотири століття потрапили в підпорядковане становище до осіб, що займають Константинопольський патріарший престол.

Користуючись такого роду становищем, багато хто з останніх допускали небачені для Церкви зловживання владою.

Патріарх Кирило I Лукаріс (1620-1623, 1623-1633, 1633-1634, 1634-1635, 1635-1638 в рамках полеміки з папським Римом намагався нав’язати Православній Церкві протестантське вчення. В середині XVIII століття з ініціативи Константинопольського Патріархату османами були ліквідовані Печська (Сербська) Патріархія та окормлявшая македонську паству Орхідська автокефальна архієпископія (створена ще за часів святого Юстиніана Великого).

У XX столітті глава Константинопольського Патріархату Мелетій IV скасував автономію грецької Архієпископії в США, чим спровокував поділ як в американському, так і в грецькому Православ’ї. В 1923 році, скликавши «Всеправославний конгрес» (з представників всього п’яти православних Помісних Церков), він провів через цей не передбачений канонічним ладом Православної Церкви орган рішення про зміну богослужбового стилю, чим спровокував церковну смуту.

Далі Мелетій IV прийняв під омофор Константинополя розкольницькі антицерковні угруповання в Естонії. Він підтримав «войовничий еллінізм» після перемоги Туреччини в Греко-турецькій війні 1919-1922  рр.  Укладення Лозаннського мирного договору 1923 року стало причиною вигнання з території Малої Азії майже двомільйонної грекомовної пастви Константинопольського Патріархату.

Вся історія Константинопольського Патріархату говорить про те, що він ніколи нікого не питає, коли традиційно і багаторазово порушує канони Православ’я.

У листопаді 2020 року папа Римський і Варфоломій заявили про майбутню єдину Євхаристію.

30 листопада, на Фанарі під час святкування відзначали престольного свята пам’яті апостола Андрія Первозванного на святковій літургії не було представників Помісних Церков, натомість була присутня делегація Ватикану.

В даний час Фанар включає в себе в себе найбільш численну американську архієпископію, австралійську, Фіатірскую ( включає в себе Великобританію, ірландську Республіку, а також Мальту), інших західноєвропейських країн, митрополії Південної Америки і Азії.

Всього налічується близько 3196 парафій ( з них-1376 в Північній Америці, 1047 в Греції і Туреччині, 528 в решті Європи, 195 в Азії і Океанії, 50 в Південній Америці.

Є приблизно понад 5 мільйонів парафіян (2,8 млн.в Північній Америці, 1,5 млн. в Європі, 800 тис. в Азії/Океанії, 150 тис. в Латинській Америці, 5 тис. в Туреччині).

В УПЦ МП налічується понад 11 тисяч парафій на Україні. Майже в 3 рази більше, ніж у всьому Константинопольському Патріархаті.

Це щорічний дохід у сотні мільйонів доларів. Це такий ласий грошовий шматок, до якого простяглися жадібні загребущі руки Варфоломія. І вчепилися в нього мертвою хваткою.

Тому Варфоломій на засіданні Священного Синоду Константинопольського Патріархату 27-29 листопада 2018 року, коли вирішувалося питання про автокефалію Української Православної церкви, позбавив її цілком і повністю самостійності.

Московського пана на Київському Патріаршому престолі, на шиї українських віруючих, змінив Константинопольський.

Як вам, панове, така автокефалія…

Та хіба ж за це боровся і вмирає український народ?

Тепер у Києві немає Патріарха, а є всього лише митрополит Епіфаній. Статус УПЦ знижено на щабель. Українська Православна церква не має права на окормлення українців, які проживають за кордоном. Ці права перейшли до Патріарха Варфоломія. І всі гроші з пожертвувань перейшли до нього.

Київ позбавлений можливості канонізувати святих. Тепер про святість або несвятість судитимуть у Стамбулі. І, щоб український народ знайшов своїх великомучеників, прийде звертатися туди. Чи це не найбільше Приниження?

Юрисдикція ПЦУ обмежується територією України, вона не може ставити єпископів або засновувати парафії  за кордоном. Що робити тепер українцям, які потрапили після вторгнення рососії в чужі країни? Переходити в інші церкви?

Константинополю передано багато храмів у Києві та по всій Україні.

Більшість православних церков виступили проти загарбницьких дій Варфоломія. І навіть архієпископ Монреальський І Канадський Гавриїл оцінив дії Константинополя як «… трагічну подію і кричуще беззаконня з боку Константинопольського Патріарха Варфоломія. І навіть потрібно вважати, що він тут діяв не один: йому в якійсь мірі допоміг захід, який, без сумніву, допоміг зміні влади в Україні, після чого почала розвиватися ненависть до всього російського, а тепер це перейшло і на церкву»

Пікантний факт: у турецького президента Реджепа Таїпа Ердогана активна діяльність Патріарха Варфоломія давно викликає підозру і обурення. У числі підозрюваних у невдалому військовому перевороті в 2016-му році виявився і патріарх Варфоломій I Константинопольський.

Новий скандал спалахнув під час проведення саміту миру в Швейцарії 15-16 червня. Прибулий туди Варфоломій поставив свій підпис під підсумковою декларацією як Державний представник, хоча не має на це ніяких прав. Про це заявила сама країна перебувань Константинопольського Патріархату Туреччина в особі офіційного представника МЗС країни Онджю Кечелі, а «назва грецького патріархату Стамбула було додано в якості підписанта в спільну декларацію, прийняту за підсумками саміту, не законно». 

Варфоломію на законодавчому рівні заборонено займатися політичною діяльністю. Туреччина не визнає Вселенський статус Константинопольської церкви.

За Лозаннським мирним договором 1923 року, статус Константинопольського патріарха в Туреччині обмежується тільки відправленням богослужінь для проживаючих в країні греків.

Приїхав невідомо звідки в Україну авантюрист, самозванець і сріблолюбець Варфоломій обдурив українців і забрав до себе їх Церкву разом з парафіянами, храмами та усім майном.

Чорті що діється в Україні. Кожен може прийти сюди, пограбувати українця, та й Церкву його собі забрати.