Заклик Патріарха Московського і всієї Русі Кирила оголосити Різдвяне перемир’я на Україні і у Донбасі викликав неоднозначну реакцію в суспільстві. Це пояснюється тим, що все більше число громадян Росії, незалежно від їх віросповідання, сприймає спеціальну військову операцію як справжнісіньку священну Вітчизняну війну, кінцевим результатом якої повинна стати повна і остаточна перемога зі звільненням всіх споконвічно російських земель. І, зрозуміло, захист на них Православ’я і його тисячолітньої історії.
Днями намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Павло сказав:
– Сьогодні ми залишаємо територію верхньої лаври. Ми залишаємо намолені нами храми за велінням норовливих владик. Нам завжди дозволяли і дозволяють молитися на гробниці Святителя Миколая мусульмани. Нам дозволяють католики молитися на гробниці святих апостолів, біля мощей Святителя Миколая. Але наші люди, які уявили себе пупом землі, нас виганяють на нашій землі з наших святинь…
Тоді ж у Києві повідомили, що дві церкви Києво-Печерської Лаври перейшли до держави. А міністр культури України Олександр Ткаченко заявив, що комісія з прийому-передачі будівель Успенського собору і Трапезної церкви в Києво-Печерській Лаврі від канонічної Української православної церкви (УПЦ) до держави завершила роботу.
Таким чином, канонічна Українська Православна церква Московського патріархату виявилася гранично цинічно і нахабно вигнаною зі своїх храмів при повному схваленні так званого «цивілізованого людства». На Україні розв’язана справжня зразково-показова релігійна війна. Священиків УПЦ МП б’ють, вбивають, саджають у в’язниці, над парафіянами повсюдно знущаються.
У зв’язку з цим цікаво згадати, як відреагувала Російська Православна Церква на напад фашистської Німеччини 22 червня 1941 року.
Опівдні того дня по радіо прозвучала промова заступника Голови Раднаркому і наркома закордонних справ в. м. Молотова з повідомленням про віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР, що завершилася знаменитими словами:
«Наше діло праве. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами»
Дізнавшись про початок війни в своїй резиденції, ймовірно, з промови Молотова, Патріарший Місцеблюститель Сергій, з 12 вересня 1943 Патріарх Московський і всієї Русі, написав і власноруч віддрукував на машинці своє знамените «Послання пастирям і пасомим Христової Православної Церкви», в якому закликав православний російський народ встати на захист Вітчизни.
Про який-небудь тиск влади на Патріаршого Місцеблюстителя при написанні їм першого військового послання говорити не доводиться. У посланні говорилося:
–Фашистські розбійники напали на нашу Батьківщину. Нехтуючи всякі договори і patr_sergiy.јрдобещанія, вони раптово обрушилися на нас, і ось кров мирних громадян вже зрошує рідну землю. Повторюються часи Батия, німецьких лицарів, Карла шведського, Наполеона. Жалюгідні нащадки ворогів православного християнства хочуть ще раз спробувати поставити народ наш на коліна перед неправдою, голим насильством примусити його пожертвувати благом і цілістю Батьківщини, кровними заповітами любові до своєї Батьківщини. Але не перший раз доводиться російському народу витримувати такі випробування. З Божою допомогою і цього разу він розвіє в прах фашистську ворожу силу. Наші предки не падали духом і при гіршому становищі, тому що пам’ятали не про особисті небезпеки і вигоди, а про священний свій обов’язок перед Батьківщиною і вірою і виходили переможцями. Чи не осоромимо ж їх славного імені І ми, православні, рідні їм і по плоті, і по вірі. Вітчизна захищається зброєю і загальним народним подвигом, загальною готовністю послужити вітчизні в тяжкий час випробування всім, чим кожен може. Тут є справа робітникам, селянам, вченим, жінкам і чоловікам, юнакам і людям похилого віку. Всякий може і повинен внести в загальний подвиг свою частку праці, турботи і мистецтва…
У своєму зверненні владика Сергій ніде не згадав ні Радянський Союз, ні його уряд. Він писав:
– В останні роки ми, жителі Росії, сподівалися, що пожежа війни, що охопила ледь не весь світ, не торкнеться нашої країни…
Митрополит Сергій закликав усіх згадати святих вождів російського народу: Олександра Невського, Дмитра Донського,» вважали свої душі за народ і Батьківщину«, як і»незліченні тисячі простих православних воїнів”. Таким чином, у відозві Патріаршого Місцеблюстителя було передбачене звернення і.в. Сталіна до святих руських князів у пізнішій листопадовій промові 1941 року.
Послання митрополита Сергія закінчувалося закликом:
– Покладемо ж душі своя разом з нашою паствою. Шляхом самовіддачі йшли незліченні тисячі наших православних воїнів, які вважали життя своє За Батьківщину. Вони вмирали, не думаючи про славу, вони думали тільки про те, що Батьківщині потрібна жертва з їхнього боку, і смиренно жертвували всім і самим життям своїм. Церква Христова благословляє всіх православних на захист священних кордонів нашої Батьківщини. Господь дарує нам перемогу!
Але поки не чути пастирського слова про захист прав мільйонів віруючих православних людей України, які є паствою РПЦ. Більш ніж 400 тисяч з них абсолютно добровільно в липні 2021 року пройшли хресною ходою сотні кілометрів пішки по всій Україні, щоб висловити свою волю бути разом зі своєю Російською Православною канонічною матір’ю-церквою. Але де вона зараз, коли її віддані чада страждають?
Українці єретики і розкольники – уніати захоплюють і оскверняють храми РПЦ, їх обстрілюють і руйнують, влаштовують гоніння, змушують перехрещуватися людей, визнаючи Святе Хрещення в РПЦ недійсним. Ворог веде війну не тільки фізичну, а й духовну. Він розуміє її важливість. А Російська Православна Церква це розуміє?