Інформація про “плідну телефонну розмову” між президентом США Дональдом Трампом та російським диктатором Володимиром Путіним шокувала багатьох і в Україні, і в Європі.
По-перше, через не надто зрозуміле бажання американського лідера зробити міжнародного злочинця з Росії знову рупопожатним у цивілізованому світі. По-друге, через зачарованість Трампа Путіним, яку він відверто продемонстрував, коментуючи півторагодинну розмову в соцмережах. І, по-третє, через бажання будь-що зрівняти агресора та жертву і змусити Україну миритися з Росією, навіть за неприйнятних для Києва умов.
Ключова думка Трампа, який, ймовірно, воліє будь-що увійти в історію миротворцем, полягає у тому, що у нього відбулися “чудові розмови” з Україною та РФ, і це: “Гарна можливість завершення цієї жахливої, дуже кровавої війни”.
При цьому, трохи раніше президент США зазначив, що за допомогу Штатів Україні доведеться платити (Трамп анонсував угоду на 500 мільярдів доларів щодо видобутку в Україні корисних копалин в обмін на подальшу військову допомогу та надання безпекових гарантій). І загалом, якщо говорити про гарантії безпеки – це питання вже не до США, а до Європи.
Примітно, що європейці гідно прийняли цей пас. В ніч на 13 лютого міністри закордонних справ ряду європейських країн оприлюднили спільну заяву про зміцнення підтримки України: “Ми поділяємо мету подальшої підтримки України допоки не буде досягнутий справедливий, всеосяжний та стійкий мир. Мир, який гарантує інтереси України та її європейських союзників. Ми очікуємо на обговорення подальшого шляху разом з американськими союзниками. Нашими спільними цілями має бути забезпечення позиції сили для України. Україна та Європа мають брати участь у будь-яких переговорах. Україні мають бути надані сильні гарантії безпеки. Справедливий та стійкий мир в Україні є необхідною умовою сильної євроатлантичної безпеки. Нагадуємо, що безпека європейського континенту є нашою спільною відповідальністю. Тому ми спільно працюємо задля посилення наших колективних оборонних спроможностей”.
З одного боку, команда Дональда Трампа не полишає спроб стимулювати Путіна до перемовин “по-хорошому”. Бальзамом на душу для Кремля прозвучала заява новопризначеного міністра оборони США Піта Гегсета про те, що повернення України до кордонів 2014 року (не кажучи вже про кордони 1991-го) нереалістичне, що США не бачать Україну в НАТО, а також що розміщення американських військ в Україні за будь-яких домовленостей про безпеку, неможливе.
З іншого боку, той самий Гегсет нагадав, що посадити Росію за стіл переговорів допоможе не лише дипломатія, а дипломатія, підсилена санкціями в енергетичній сфері. Адже саме енергоносії “спонсорують російську військову машину”. Спецпредставник президента США Кіт Келлог також натякнув, що нинішні американські санкції для росіян будуть здаватися дитячою забавкою, адже вони – “на трієчку”, тож їх ще можна посилити.
Насправді для багатьох аналітиків усе сказане – не новина. За словами політичного аналітика Ігора Тишкевича, наразі Трамп робить перший очікуваний крок у спробі досягти швидкої угоди про заморожування війни. Мова йде про пропозицію “свого плану” і намаганні нав’язати його як Путіну, так і Зеленському. А подальший розвиток подій залежить від реакції – погодиться чи ні Україна з “планом Трампа”, погодяться чи ні країни ЄС компенсувати обсяги допомоги Україні у разі, якщо вони зменшаться з боку США, якими будуть дії (а не обіцянки) Росії, і так далі.
З такою думкою погоджується заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань, директор платформи New Geopolitics Research Network Михайло Самусь. Він нагадує, що ще під час президентської виборчої кампанії в Штатах озвучені зараз “параметри миру” називалися як найбільш реальні рамки для можливої заморозки бойових дій в Україні.
“Однак варто розуміти, що заморозка під тиском Трампа – це період до другої великої російсько-української війни. Вона відбудеться з дуже високою ймовірністю, як тільки фактор Трампа зникне (і одночасно не зникне фактор путіна). Якщо це прийняти, тоді не буде емоційних гойдалок і вигоряння”, – вважає він.
На його думку, з огляду на заяви партнерів, ми маємо зрозуміти, що, приміром, припинення вогню цілком можливе по лінії фронту, яка складається на даний момент. Але без додаткових умов чи обговорень. А от обмін Курської області на території України (приміром, ЗАЕС) та демілітаризація Криму і Чорного моря – питання, яке буде важко обійти Путіну, і яке потребуватиме від України роботи не лише з США, але й чорноморськими країнами, зокрема Туреччиною.
Водночас, потрібно зберегти “червоні лінії”, важливі для України: “Україна жодним чином не відмовляється від своїх суверенних територій (це абсолютно неможливо), не відмовляється від вступу до НАТО (це питання потребує змін до Конституції, а це фізично важко уявити в поточних умовах). Більш того, ці питання – території і наш зовнішньополітичний курс чи внутрішня політика – не можуть бути предметом жодних переговорів чи угод з країною-агресором”.
Західні аналітики, обговорюючи тему врегулювання війни, розмірковують про два ймовірні сценарії. Перший – Україна втримує Харків, Дніпро, Херсон, залишається вільною і стає процвітаючою. Це означатиме, що Україна перемогла. Другий – за кілька років після заморозки бойових дій Росія повертається, захоплює Харків та Київ, а далі – рушає на якусь з країн НАТО…
Тож у будь-якому разі, Україні варто діяти за принципом: хочеш миру – готуйся до війни. Це і має стати основою безпекових гарантій.