На Закарпатті прикордонники та ТЦК кидають усіх підряд у підземну в’язницю

Мобілізація перетворилася для людоловів в прибутковий бізнес, що заснований на ігноруванні законів і прав людини. З’являтися в прикордонній зоні означає для українця потрапити в пекло.

Статус затриманих значення не має. До в’язниці потрапляють навіть чиновники та іноземці-угорці, які мають паспорти Угорщини.

Чиновника з Дніпра Олександра Литвина, який мав бронювання та неодноразово легально виїжджав за кордон, закарпатські прикордонники затримали в готелі після того, як він спустився з Говерли. Вони вимагали зізнатись у спробі незаконного перетину кордону, а потім відправили його до підземної тюрми у ТЦК Хусту. 

 У травні цього року кореспондент видання Інформатор Ігор Рець пішов у похід через найвищі вершини України до лісового будинка, з наміром записати інтерв’ю із ухилянтами. 

Йому зустрілися прикордонники, які також намагалися схилити його до визнань у намірах перетнути кордон, та відвезли саме до ТЦК Хуста, де військові хотіли обманом змусити його підписати згоду на мобілізацію. 

Врешті суд визнав дії прикордонників у відношенні кореспондента безпідставними.

Чиновник із Дніпра Олександр Литвин та його друг Андрій поїхали в гори відпочити в форматі “туризму вихідного дня”. Вони планували підкорити найвищу гору України — Говерлу, спуститися в готель біля гори, відпочити та поїхати назад.

Друзі ні про що не переймались, адже в одного була бронь, а в іншого — оновлені дані в “Резерв+”. Втім досить швидко відпустка пішла не за планом — під час спуску з гори їм зустрівся перший прикордонний наряд. Перевірка документів, продовження спуску і раптом ще один наряд, і ще одна перевірка — на цей раз вже речей. Сонце вже заходило, коли Олександр та Андрій заселились в готелі.

“В готелі не було світла, ми залиши речі і вийшли прогулятись. Коли підійшли до магазину, побачили прикордонника, який ледаче пив квас. Він побачив нас і одразу звернувся: “підійшли сюди!”, “документи!”, – згадує Олександр.

Не дивлячись на те, що це була вже третя перевірка документів за вечір, хлопці здивувались як зухвалості прикордонника, так і азарту в його очах, він почав кудись телефонувати, і вже через пів години хлопці їхали в Богдан — прикордонну заставу.

Їх це місце зустріло не дружньо, не дивлячись на те, що вони демонстрували телефони, квитки додому та бронь. Олександр прямо заявляв прикордонникам, що вже легально виїжджав у відрядження за кордон.

Під час обшуку прикордонники шукали євро та закордонні паспорти. Втім, не знайшовши ані першого, ані другого, без оформлення протоколу забрали кишенькові складні ножі та національні посвідчення особи. 

Хлопців, не випускаючи з автівки повезли до прикордонної застави у Діловому, де начальником прикордонної служби “Ділове” є підполковник Микола Хмельницький. Там на них вже чекали протоколи про адмінпорушення.

В кабінеті прикордонниці Тетяни Краснікової Олександра та його друга обманом примусили підписати протокол.

На дворі хлопців потiм чекав чорний мінівен. Тоді вони ще сподівались, що все закінчилось і їх відвезуть в обіцяний прикордонниками готель Рахова.

Їхали годину, близько другої ночі опинились в Хусті. Але замiст готелю опинилися в підвалі. У ньому булоі душно, дуже багато людей, двоє хлопців сплять в коридорі з увімкненим світлом, агресивний днювальний, який вочевидь в момент першої зустрічі більше хотів спати, а не приймати нових жителів.

У підвалі булодва туалети, один виявився зламаним, інший — дуже брудний. Всього у підвалі було 14 в’язнів та понад десяток працівників ТЦК нижчої ланки.

На яких підставах було обмежено волю цим людям, Олександр досі собі пояснити точно не може, бо і про існування цієї підземної тюрми офіційно ніколи не повідомлялось.

з розмов з арештантами він знає, що людей тримають дві доби, потім на добу відправляють на військовий полігон, щоб не було затримання без рішення суду понад 72 годин… І знову повертають на дві доби в підвал.

Атмосфера підвалу була гнітючою. Дихати там було важко через сперте повітря, не було доступу до телефону, через що втрачалося орієнтація в часі. В приміщенні, де ночував Олександр, невпинно працював телевізор, на якому було увімкнено “Youtube-канал з заспокійливою музикою”. Це канал кожні 15 хвилин переривався гучною рекламою, і вночі також.

В окремій камері на шість осіб сиділи четверо закарпатських угорців. Вони погано говорили українською – і скоріш за все мали іноземні паспорти.

Ще двоє мешканців кремезний хлопець з Харкова та турист Євген з Запоріжжя. Харків’янин знаходився в підземеллі на момент зустрічі з Олександром вже 14 діб.

Ще один був трактористом, бо він насправді працював в аграрній фірмі. До 2014 він жив у Донецьку, потім переїхав на деокуповану частину області під місто Нью-Йорк (Донецької області). Зараз половина полів, яку він обробляв, в зоні бойових дій. У нього було бронювання.

З вісьмох “новоприбулих” арештантів підвалу двоє спали в коридорі. Це були також “віп-місця”, адже до коридору надходило хоч трохи свіже повітря з вулиці.

Одним з мешканців пiдвалу кришнаїт Стас з Одеси. Він відпочивав на хіппі-фестивалі “Шипіт”, коли його затримали прикордонники.  описував обставини свого потрапляння у підвал просто: “я спав в палатці, і з ранку просто не встиг розчинитись у природі”.

Програміст Назар зі Львова мав рідкісну військову спеціальність. Тож коли він раніше приходив у військкомат за місцем проживання, вакансій під його спеціальність не знайшлося і казали: ми Вам зателефонуємо. Назар їхав з дружиною та дворічною донькою в Шаяни, втім його затримали в районі Межигір’я.

На момент зустрічі Назар провів у підвалі 3-4 дні, дружина з донькою залишились в Шаянах, адже вона недосвідчений водій і не наважилась їхати далі без чоловіка.

Зранку 1 вересня в’язнів нагодували та направили спілкуватись з керівництвом. У випадку Олександра було враховано, що він має бронь, і його відпустили. Андрія мобілізували. Решта арештантів залишились чекати своєї долі у підвальній невизначеності.

Наступного дня в понеділок Андрій опинився на військовому полігоні. Поки чоловіка везли до Рівного, групу наздогнала машина з адвокатом. Кілька годин тривала суперечка щодо долі двох хлопців, які були разом з ним у автобусі.

 Врешті адвокату не вдалося нічого добитись, але хлопці згодом втекли вже з військової частини.

Олександр планує далі боротись за відновлення своїх прав, він готує звернення та листи до Уповноваженого та керівництва ДПСУ, та готується розгляд судової справи щодо протоколу про перетин кордону. Майже на добу його з товаришем було позбавлено зв’язку та документів, а їх свобода пересування фактично обмежувалася погрозами. Він вже встановив, що утримувати його в Діловому не мали права взагалі.

Додати до сказаного нічого. Хіба тільки те, що немає в Україні ні законів, ні влади, а є панування бандитів, злодіїв і корупціонерів, що наживаються на горі і нещасті людей. Опір їм, в тому числі озброєний, якраз і є цілком законним, про що йдеться в Статуті ООН.

Поки люди палять автомобілі ТЦК і військових. Але скоро вони почнуть розбиратися з самими злочинцями в погонах. І це теж буде законно.