Про спритного Байдена, цинічну Меркель і ошукану Україну

Про спритного Байдена, цинічну Меркель і ошукану Україну

На тлі обговорення статті Володимира Путіна про «історичну єдність росіян і українців», США і Німеччина погодили питання добудови «Північного потоку – 2». Невже західні партнери так цинічно відправили подалі інтереси України?

12 липня 2021 р.Володимир Путін опублікував свою сумно знамениту статтю «про історичну єдність росіян і українців». А 21 липня США і Німеччина офіційно оголосили про угоду, яка дозволить Росії добудувати «Північний потік – 2» без нових американських санкцій. Виникає закономірне питання: що це було?

Офіс президента може робити самі безапеляційні заяви з цього приводу, але будь-якому об’єктивному спостерігачеві, очевидно, що Захід  (в особі своїх флагманів-США і ФРН) в черговий раз домовився з Росією за спиною України. У боротьбі політичних доктрин, як завжди, переміг прагматизм. Наші партнери та союзники просто вирішили свої економічні та політичні питання за рахунок України.

Вітчизняні чиновники і політики тепер ллють крокодилячі сльози.

Блогери посилають громи і блискавки на голови Меркель і Байдена. Але задамося питанням – а  чи могло бути інакше? Хіба Пруссія і Австрія не розділили з Росією землі Речі Посполитої у XVIII ст.? Хіба Черчілль і Рузвельт не поділили зі Сталіним Європу? Хіба можна всерйоз сподіватися, що в умовах нової геополітичної гри Захід поставить українські інтереси вище своїх власних? Цілком очевидно, що залежно від політичної кон’юнктури європейські та американські еліти розпалюватимуть російсько-український конфлікт, а потім домовлятимуться з Росією за рахунок найслабшого учасника цієї геополітичної гри.

Дії Заходу зрозумілі і, як завжди гранично цинічні. При першій же необхідності, він продасть українську незалежність взамін на черговий вигідний економічний контракт.

Путін прекрасно знав про майбутню угоду Німеччини і США по «Північному потоку – 2», тому і приурочив свою статтю про загальну історичну долю росіян і українців до цієї події. Він відверто натякнув Україні, що у великій грі Заходу і Сходу вона лише об’єкт торгу Великих держав.

Наївна надія в тому, що «Захід нам допоможе»  може обдурити і заспокоїти лише хронічних дурнів або самих відморожених доморощених націоналістів. Лише знявши «рожеві окуляри» і почавши вести самостійну зовнішню політику, Україна може заслужити повагу і увагу Заходу. Пора згадати, що у країни є свої економічні та політичні інтереси. Хто б не сидів у Кремлі — Путін, Зюганов, або Навальний, Росія все одно залишиться найбільшим державним утворенням в Європі. І Україні доведеться мати з нею справу. Хочемо ми цього чи ні.

Як це не прикро, але Путін має рацію в тому, що історичні долі росіян і українців нероздільні. Сусідів не вибирають. Як Мексика і Канада не можуть перестати бути порубіжниками США, так і Україна на своїх східних кордонах завжди матиме Росію.

Остання поки занадто велика, багата і сильна, щоб колективний Захід не враховував її думку.

Німеччина і США завжди будуть домовлятися з Кремлем. Ніякі моральні та ідеологічні обмеження їх не зупинять, що в черговий раз підтвердила історія з «Північним потоком».

Так може бути і нам варто згадати про свої національні інтереси? І починати тонко грати в міжнародній політиці, в першу чергу, в економіці, використовуючи, в тому числі, економічні відносини з Росією?

Може, варто було почати замислюватися про це раніше? А не зараз, коли Україна змушена щотижня шукати вісім, так, так, вісім мільярдів гривень на найнеобхідніші потреби? І, за даними ООН, 9 мільйонів громадян України вже зараз голодують.

Що буде, коли впаде російський транзит газу по українській ГТС, навіть важко собі уявити…і ніякі кредити МВФ, та й інших країн нам не допоможуть, якщо ми самі не почнемо працювати на своє благо. Ніхто українців годувати не буде.

Залишаючись частиною Заходу, Україна може і повинна використовувати ринок східного сусіда для розвитку власної економіки. Хтось скаже, що це налякає Захід. Ну і що? Саме в ті роки, коли Україна намагалася грати на протиріччях між США і Європою, з одного боку, і Росією з іншого, Захід був максимально поступливий і враховував український інтерес.

Як тільки Україна цілком впряглася в європейську колісницю, скасувала власну самостійну політику, ставлення до України сильно змінилося.

За Україну вже не стало потрібним боротися. Співпереживання змінилося презирством. Дружні поради– окриками. І це при тому, що Україна фактично жертвує своєю економікою заради входження в Європу. Зупинилися заводи і верфі. Згортаються виробництва, які можуть скласти конкуренцію європейським аналогам. А заради чого? Щоб на черговому саміті Захід та Росія в черговий раз вирішили долю України?

США і Європа прогматичні до відвертого цинізму. Але чому має бути інакше? Зрештою, кожен бореться за свій шматок пирога.

Цьому Україні теж варто у них повчитися. Крим і Донбас ще довго перешкоджатимуть налагодженню політичних відносин України і Росії. Але це не повинно заважати нам, як робить в таких випадках Захід, так само цинічно використовувати економічні можливості торгівлі з Москвою в своїх інтересах. Або краще чекати, коли нас кидатимуть раз по раз?

Поліпшення самопочуття української економіки, в тому числі за рахунок східних ринків, призведе до оздоровлення ситуації в країні, зробить її більш конкурентоспроможною і незалежною. Роль «гарматного м’яса» в поході колективного Заходу на Схід не принесе Україні бажаної поваги з боку партнерів і союзників. Не принесе ця роль і поліпшення економіки і добробуту населення, яке і так біжить з країни, не бачачи тут ніяких перспектив.

Лише економічне процвітання може стати основою політичної незалежності країни.

Якщо для цього треба стиснути зуби і піти на компроміси зі сходом, то це треба зробити. І чим раніше, тим краще.

Якщо ми хочемо появи сильної і незалежної України, доведеться навчитися мистецтву політичного цинізму і вміння ставити економічну вигоду для себе понад усе.

5 1 голос
Рейтинг статьи
Підписатися
Сповістити про
guest
0 комментариев
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x