На тижні ООН, присвяченому гармонійним міжконфесійним відносинам, у Берліні відбулася теологічна консультація щодо державно-конфесійних відносин в Україні.
У заході взяли участь теологи та експерти з Німеччини, Швейцарії, Франції та Латвії.
На самому початку вони заявили, що військова агресія “не може служити виправданням порушенням з боку демократичної України”.
Наталія Василевич, білоруська православна правозахисниця, яка в даний час проживає в Німеччині, зазначила у своєму виступі, що обмеження свободи совісті не можуть бути дискримінаційними.
“Що стосується свободи віросповідання, то державна безпека не є такою вже законною метою – про це конкретно йдеться в зауваженні загального порядку № 22 Комітету з прав людини за статтею 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права”, – зазначила Василевич.
За її словами, свобода слова допускає критичне висловлювання щодо будь-якої конфесії. Однак, якщо чиновники використовують висловлювання, що розпалюють ненависть, якщо це робиться систематично і призводить до актів насильства, держава повинна реагувати на такі заяви.
Василевич зазначила, що українська влада перебуває в глухому куті щодо УПЦ, оскільки є побоювання з приводу репресій проти цієї конфесії з боку західних партнерів, від підтримки яких Україна залежить у складній військовій ситуації.
Магістр богослов’я, член Адміністративної ради вікаріатства Галльської митрополії Вселенського Патріархату Юстина Паніна (Франція), коментуючи конфлікти на Україні, звернула увагу на досвід православних громад Франції. Вона зазначила, що “фіксоване членство з обов’язковими членськими внесками не усуває всіх можливих проблем, але забезпечує набагато більш прозору систему при голосуванні за зміну юрисдикції”.
За словами Паніної, хоча б часткове впровадження такої системи могло б забезпечити більшу захищеність православних громад УПЦ від рейдерів.
Соціолог та публіцист Микола Мітрохін (Німеччина) зазначив, що в Україні відсутній незалежний моніторинг релігійної ситуації. За його словами, існує безліч прикладів маніпуляцій з метою спотворення результатів голосування під час перерахунку голосів:
– Звичайно, є випадки, коли більшість членів громади переходять з однієї церкви в іншу, але вони становлять абсолютну меншість. Однак більшість “переходів” означають або поділ в колишніх громадах, часто супроводжується суперечками про те, кому дістанеться церква, або активний тиск на громади з боку зовнішніх сил (в першу чергу місцевих адміністрацій та активістів громадсько-політичних організацій, які раніше не займалися активною релігійною практикою і членством в громаді)., або пряме захоплення храмів і парафіяльного майна у “неправильної” церкви на користь “національної” адміністративними або відверто незаконними методами, із застосуванням прямого насильства.
Україна – багатоконфесійна і багатонаціональна держава. Відповідно, жодна православна церква не може претендувати на статус “церкви Українського народу”, в тому числі і тому, що підтримка її правлячою владою не обов’язково означає її підтримку і визнання серед віруючих…
Він зазначив, що випадки переходу більшості членів громади з однієї церкви в іншу дійсно існують, але вони становлять абсолютну меншість і не оскаржуються всередині УПЦ МП.
Більшість “переходів” або означають розколи в колишніх громадах, часто супроводжуються суперечками про приналежність церков, або припускають Активний тиск на громади з боку зовнішніх сил (в першу чергу місцевої влади і активістів суспільно-політичних організацій, які раніше не брали участі в активній релігійній практиці і членстві в громадах), або припускають пряме захоплення церков. вилучення церков та парафіяльного майна у “неправильної” церкви на користь “національної” за допомогою адміністративних або відверто незаконних методів, часто пов’язаних з прямим насильством.
Мітрохін стверджує, що багато (якщо не більшість) “переданих” громад залишаються і проводять регулярні богослужіння, оскільки переважна більшість духовенства відмовляється брати участь у цих “переходах”.
Він також поклав відповідальність за релігійні конфлікти на державні органи, які з часу президентства Порошенка почали грубо втручатися у справи конфесій.
Конфлікт розпочався з прямого втручання держави у сферу релігійних відносин і в основному підтримується політичними звинуваченнями та практикою державного тиску. Ксенофобські заяви церковних діячів та участь священиків та церковних активістів мають другорядне значення. За словами Миколи Мітрохіна, втручання держави в цю сферу могло б стати темою обговорення між представниками ЄС та українським урядом.
Учасники зустрічі заявили, що зміна релігійної політики відповідає інтересам керівництва України, оскільки знімає ряд питань з європейського християнського співтовариства і позбавляє Москву можливості використовувати релігійний фактор у своїх інтересах, в тому числі послаблюючи підтримку України з боку Європи і Сполучених Штатів. Як повідомлялося раніше, на думку Наталії Василевич, українська влада сама загнала себе в кут в ситуації з УПЦ.
Раніше ЗМІ багаторазово повідомляли про воістину бандитські нальоти на парафії Української Православної церкви Московського Патріархату на території України. У них брали участь представники так званої розкольницької «Православної церкви України», а в якості силового блоку виступали українські націоналісти із заборонених в РФ організацій.
Відносно багатьох десятків священиків і настоятелів УПЦ МП порушені кримінальні справи, а деякі вже отримали тюремні терміни за свою прихильність істинній православній вірі.
В руках розкольників опинилася і святиня Православ’я-Києво-Печерська лавра.
Все це відбувалося і відбувається за безпосередньої підтримки місцевих органів влади, які отримують вказівки про такі дії безпосередньо з офісу президента України.
Продовження таких дій неминуче призведе до подальшого посилення конфлікту і його переходу в криваву фазу.
Міжнародні правозахисні та релігійні організації повинні почати вживати ефективних заходів для запобігання подібного розвитку ходу подій.
Переклад з англійської