Блокування кордону польськими перевізниками та нестабільна робота словацького кордону впливатимуть на продовольчу безпеку України. Богато груп товарів, які ми імпортуємо, можуть стати дефіцитними та здорожчати.
Повноцінно водний шлях ще не працює, тому що там є військові ризики. Раніше ми, в основному, імпортували продукцію контейнерами через Одесу, тепер це все пішло автомобільним транспортом. І альтернативи немає. Тому можуть виникати дефіцити, починаючи з солі, тому що, на жаль, українське виробництво в тимчасовій окупації. А також інших продуктів, які в нас не вирощуються. Наприклад, цитрусових, бананів. Також морепродуктів, бо в нас зараз немає доступу до моря, щоб повноцінно їх виловлювати. Це не обов’язково щось “лакшері” – це навіть звичайний хек і інша заморожена риба.
І якщо для експорту альтернативою є Одеса, то для імпорту її майже немає, окрім як їхати по довшому і дорожчому маршруту. А ми, українці, скажемо відверто, зараз не найзаможніші споживачі. Тому необхідність платити ще більше – означатиме скорочення споживання.
Тож є ризики, по-перше, дефіциту, а по-друге – такого здорожчання, яке більшість собі не зможуть дозволити. Тому з точки зору економіки, по імпорту того продовольства, яке в нас не вирощується і не збирається, блокування кордону б’є, на жаль, досить суттєво.
Щодо експорту, то базові зернові і олійні культури та продукти їхньої переробки, в основному, орієнтуються на експорт водним шляхом – або портами Одеси, через які, завдяки військовим і керівництву держави, ми бачимо, що постійно збільшуються об’єми, або Дунаєм.
Через сухопутний кордон, в основному, їхала і їде продукція з доданою вартістю. З точки зору об’ємів, а не вартості, топовими позиціями є цукор, м’ясо птиці, соки, газовані та негазовані води, спирт, кондитерка, мед, яйця. Звісно, зернові і олійні трохи їдуть, але для них не є таким критичним (ускладнений рух через кордон – УНІАН). А от для вищеназваної продукції – це критично.
Зараз виробникам і експортерам цієї продукції потрібно їхати по довшому маршруту через Румунію, Угорщину чи Словаччину. Це довше в часі, дорожче і також створює більші черги на цих пунктах. Це все збільшує кінцеву вартість продукції.
Ціна в країнах покупців стабільна, в нас не такі об’єми, щоб ми формували там ціну – ми приймаємо ту, яка там є. І зараз є ризик, що діяльність опиниться на межі рентабельності або навіть стане збитковою. Але, оскільки є репутація і довгострокові контракти, вони все рівно хочуть їх виконати, тому що це довго напрацьовувалось.
Наразі з Єврокомісією ведуться перемовини про те, що це питання треба вирішити найближчим часом. Адже збитки вже є, і треба, щоб виробники не пішли в процес стагнації чи системної збитковості, що в найгіршому випадку може призвести до закриття.
Аграрії імпортують добрива і посівний матеріал. Враховуючи ситуацію на польському кордоні, це тех може зробити дефіциті. Якщо говоримо про засоби виробництва під весняну посівну кампанію, то основні поставки будуть в лютому-березні, частково в квітні. Якщо блокування кордону буде тривати, умовно, до березня, тоді шось зробити буде важко.
Чим ближче ми до Євросоюзу, тим сильніше відчувається тиск з боку його країн-членів. Вони не хочуть мати поруч такого сильного аграрного конкурента, як Україна. Деякі галузі нашого агросектору через це під загрозою.
Ринок ЄС великий, і виробників там багато.Тому будь-яка наша можливість виходити на цей ринок з готовим продуктом буде для нас позитивнішою. І це означатиме, що ми будемо конкурувати не з фермерами, а з виробниками. Це є боротьба ефективністю, собівартістю, ціною, якістю. Також їхній бізнес може інвестувати сюди, ми можемо мати спільні проекти. Умовно, йде боротьба за споживача, і немає як такої політичної складової.
Також додана вартість – це добре для нас, для нашої економіки. Нам скрізь, де можливо, треба збільшувати готову продукцію і конкурувати нею.
А з первинною продукцією нам треба орієнтуватись на треті країни, в тому числі в рамках членства в ЄС. Це Близький Схід, Південно–Східна Азія, Африка.
Є успіхи у альтернативного морського коридору.Він з вересня тільки почав працювати, і це були пробні партії. В листопаді ми вже бачимо більш-менш системну його роботу.
Щодо обсягів, то у вересні ним вивезли 44 тисячі тонн, в жовтні – 1 мільйон 330 тисяч тонн, а за 15 днів листопада – 1 мільйон 226 тисяч тонн. Потенційно можна вийти на 2,5 мільйони тонн на місяць. Тобто динаміка дуже позитивна, але треба пам’ятати, що є ризики, бо війна триває. Поки що маємо такі цифри і сподіваємось, що далі вони будуть, як мінімум, такими ж, або й далі зростатимуть.
У аграріїв досі є дефіцит обігових коштів, бо низькі ціни, проблеми з експортом.
є очевидна переорієнтація і збільшення частки олійних культур. Наприклад, частка сої зростає, залишається досить висока частка ріпаку, соняшнику. Також бачимо, що збільшили об’єми цукрового буряку, зростає виробництво і переробка цукру.
Точно достатнім є виробництво культур, які необхідні для внутрішнього ринку. Наприклад, маємо рекордний врожай гречки. Також є овес, горох, інші нішеві культури.
Проте, де можливо, фермери намагаються зменшити кількість зернових – пшениці, ячменю, кукурудзи.