Як рф десять років виправдовувала напад на Україну
Росія бреше. І про «братні народи», і про «русский» Крим, і про «самовизначення народу Донбасу» (такого «народу» взагалі не існує). Росія понад десять років бреше завжди і всюди, аби виправдати свою агресію проти України.
Певно, зараз у українців навряд є думки про те, що хоча б колись росіяни, говорячи про «братні народи», Київ – «мать городов русских» та вічну «дружбу», були щирими. І вже немає сумнівів, що інформаційна складова – важлива частина розв’язаної росією війни. А для просування «свого» бачення рф готова використовувати будь-які засоби.
Коли десять років тому на усіх міжнародних майданчиках росія наполягала, що не є стороною в «українській кризі», президент-утікач Віктор Янукович, силами російських спецслужб, опинився в російському Ростові-на-Дону.
У жовтні 2014 року російський диктатор володимир путін зізнався, що Янукович, мовляв, «просив вивезти його в росію».
«Що ми і зробили», – констатував путін.
Згодом стало зрозуміло, навіщо Кремлю ця «благодійність»: Януковича використали для формалізації збройного захоплення Криму.
Вже 3 березня 2014 року представник рф Віталій Чуркін на засіданні Радбезу ООН демонстрував «звернення» Януковича до путіна з проханням «використати Збройні сили російської федерації для відновлення законності, миру, правопорядку, стабільності та захисту населення України».
А у відомчій медалі міноборони рф «За возвращение Крыма» назавжди закарбована дата початку російської агресії проти України: 20 лютого 2014 року.
В чому полягала російська брехня?
По-перше, після втечі Янукович вже не був легітимним президентом (22 лютого Верховна Рада України 328 голосами підтримала постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України»). Виконання обов’язків президента було покладено на голову Верховної Ради Олександра Турчинова.
По-друге, рішення щодо допуску на територію України підрозділів збройних сил інших держав, згідно з Конституцією України, міг приймати лише парламент.
По-третє, російські «невідомі зелені чоловічки» на той момент вже хазяйнували в Криму. Спецпідрозділи збройних сил рф без розпізнавальних знаків провели захоплення будівель кримського парламенту та уряду ще 27 лютого 2014 року.
На початку путін та його оточення розповідали байки про «місцеву самооборону» та «народ, який сам повстав проти перевороту на Майдані». Насправді ж «зелені чоловічки» були кадровими російськими військовими, які, порушуючи міжнародне гуманітарне право, познімали з уніформи знаки державної належності.
Російська пропаганда вигадала для своїх анонімних солдатів романтичну назву: «вежливые люди» (українською – «ввічливі люди»). Однак їх «ввічливість» проявлялася передусім у мовчазності: вони були чужинцями, які не орієнтувалися в іншій країні, а тому намагалися зайвий раз не контактувати з місцевими.
Цікаво, що навіть у той день, коли російські військові, захопивши аеродром Бельбек (4 березня 2014 року), готові були стріляти у беззбройних українських рядових та офіцерів, володимир путін продовжував заперечувати участь своїх військових у кримських подіях.
Однак аналіз зброї, проведений за фото- та відеоматеріалами , свідчив, що її власниками можуть бути виключно регулярні військові формування рф. Йшлося не лише про те, що техніка, яка потрапила в об’єктиви, була на озброєнні виключно російської армії. А й про те, що росіяни діяли в Криму настільки зухвало, що, приховуючи шеврони, навіть не намагалися приховати, наприклад, військові автомобільні номери.
Про завчасну підготовку до анексії свідчить і те, як швидко російські та проросійські посіпаки організували в Криму свій «референдум», і як швидко МЗС рф підготував і надав російському президенту «монументальну» працю про порушення прав людини в Україні , і як це було використано для поступового просування «русского мира» на Донбас…
І лише 17 квітня 2014 року путін вперше публічно зізнався, що в Криму перебували російські військові, і що вони фактично «забезпечували» проведення псевдореферендуму.
сторик Сергій Громенко пояснює, що існує кілька пропагандистських теорій про те, чому Крим перейшов до складу України «незаконно». Одна з них — нібито під час передачі Криму до складу УРСР в парламенті росії не було кворуму.
«Цей міф спростовує звичайна перевірка документів. У протоколі засідання Президії Верховної Ради РРФСР, яка голосувала за передачу Кримської області, вказано, що в засіданні брали участь 15 з 27 її членів. Цього було цілком достатньо для ухвалення рішення», – зазначає Єлизавета Чеховська.
«Інший міф – ніби Росія не давала згоду на зміну «своєї» території, і приєднання Криму до України було нелегітимним з огляду на радянське законодавство, – розповідає старша аналітикиня VoxCheck. – Насправді російський парламент як вищий орган влади, що представляв РРФСР, у 1954 році вніс поправки до 14 статті республіканської конституції, яка визначала склад РРФСР. Тобто парламент надав згоду на зміну території Російської республіки».
Та одним Кримом росія не вдовольнилась. Вже на початку квітня 2014-го, продовжуючи на офіційному рівні заперечувати присутність російських військових на українській землі, в Кремлі вже готували розповіді про те, як «прості шахтарі» на Донбасі змогли в першому-ліпшому «воєнторзі» придбати форму, дуже схожу на російську, військові квитки, дуже схожі на російські, а також російський мовний акцент та, звісно, російське озброєння.
На жаль, доволі довго рф вдавалося вводити в оману увесь світ. Хоча для українців присутність на сході України росіян була беззаперечною. І тут варто окреслити кілька важливих дат.
Попри те, що увесь світ засуджує анексію Криму та, у більшості, визнає, що й на Донбасі рф теж перебуває вже десять років, українцям – час від часу – доводиться спростовувати якусь чергову псевдоісторичну маячню росіян, нові вигадки Кремля чи вкиди російських спецслужб. Та, врешті, сьогодні в історії про «громадянську війну» в Україні та «допомогу» росіян у «самовизначенні народів» в Криму, на Донбасі, в Одесі, Харкові, Херсоні чи Києві, у світі вірять все менше.