Подумаємо, хлопці, за що і за кого ми воюємо, подумаємо

А ось за що: ЗСУ воюють і гинуть за інтереси Заходу, а не свого народу.

П’ять років нинішній Президент і Верховний Головнокомандувач при владі. П’ять років він бреше і одночасно розпродає країну разом з нами.

Пам’ятаєте, як на самому початку масштабної україно-російської війни, в лютому 2022 року він обіцяв нам війну до повної перемоги і Україну в кордонах 1991 року разом з Кримом. Ну так що?

А нічого. Де кордони? Де Крим? Про це Верховний Головнокомандувач навіть не згадує.

Але під шумок він віддав нашим західним партнерам усі надра України, які за Конституцією повинні належати народу. Наш чорнозем він віддав їм ще раніше. А Верховна Рада голосувала за ці антинародні рішення одноголосно. Так кого ж представляють в ній депутати? Невжеж нас, народ України?

Та ні, вони представляють тільки свої шкурні інтереси і виконують вимоги Заходу.

Так за що ж ми воюємо? За те, щоб нас і далі з нашої ж згоди перетворювали на рабів без роду, племені та своєї землі? За це ми воюємо?

Зеленський став диктатором, якому належить вся повнота влади. Це цілком влаштовує Захід, якому потрібно, щоб ми, українці, і далі вмирали за прибутки західних монополій.

Але що від цього маємо ми, український народ? Багато сотень тисяч жертв? Мільйони українців, хто покинув Україну і вже ніколи не побачить могил своїх предків? За це ми воюємо, хлопці?

А ще за те, що тепер до нас масово везуть трудових мігрантів з усього світу. І вони одружуються на наших жінках, тому що Зеленський зробив так, що нас, мужиків, просто вже немає.

А ТЦК? В якій ще країні, на яку напав ворог, насильницька мобілізація прийняла б такі масштаби, що не можна з’явитися чоловікові, щоб його не схопили, не побили, не пограбували, а потім кинули до фронту?

 А сім’ї тих, хто загинув або пропав вести, залишаються без засобів до існування, тому що ніякого українського бюджету не вистачить на те, щоб виплатити належні виплати.

За це ми воюємо? За те, щоб наші дружини та діти померли з голоду? За це?

І ось сьогодні Головнокомандувач оголошує, що він готовий говорити з путеним. Про що? А про повне припинення вогню.

Тобто, виходить, про те, від чого він сам відмовився рівно три роки тому в Стамбулі. Виходить, що всі ці три роки ми гинули і продовжуємо гинути даремно? І Зеленський заздалегідь знав, що ніяких кордонів 1991 року і Криму в складі України ніколи не буде?

Зрозуміло, що він все це знав. А його метою було не звільнення України, а розпродаж під шумок усього того, що він вже продав і продовжує продавати.

В Україні заборонена демократія, заборонена свобода слова, заборонена свобода віросповідання, заборонена будь-яка точка зору, крім тієї, яка у Зеленського.

За це воюємо і гинемо, хлопці? За це?

Земля наша українська так рясно полита кров’ю, так зрошена сльозами наших дружин і матерів, що не було ніколи в українській історії. А цвинтарі стали настільки великими, що скоро вже в Україні почнуть займати більше місця, ніж самі міста, де поки ще живуть живі українці.

Або за це ми воюємо, хлопці?

Не можна вести війну без надії на перемогу. А де вона, ця перемога.

А не говорить про неї нічого наш Верховний Головнокомандувач. І не говорить тому, що зайнятий він іншою справою і продає Україну. Це і є його особиста перемога.

А нам українцям треба за неї гинути. За це ми воюємо, хлопці?

Коли ж ця рабська натура замінила у нас гордий козачий дух? Вже пора йому прокинутися, згадати горду нашу славу та знести з України цю продажну владу, щоб її той чорт забрав та викинув.

Пора йти на Київ, пора. Показати, що влада в Україні належить нам, народу, а не диктатору. За це треба воювати, хлопці.

Військовослужбовець ЗСУ старший солдат Артем В.