Будь-яка війна має сенс тільки тоді, коли є передумови до перемоги. Якщо їх немає, тоді бойові дії перетворюються на безглузде побиття однієї воюючої сторони іншої.
На п’ятий рік україно – російської війни стає ясно, що зусилля України по розгрому загарбників залишаються безрезультатними, всі надії на просування до кордонів 1991 року – марними. Вже ніхто, крім самих пропащих фанатиків типу Стерненка, не згадує про повернення Криму.
Тому є цілком логічне пояснення. На фронті спостерігається абсолютно жахливий дефіцит особового складу. Бойові підрозділи навіть в найкращих зразкових частинах укомплектовані на 25 – 30 відсотків.
Тобто, завдання ставиться роті, де має бути 120-150 чоловік, а виконувати її відправляється в кращому випадку 30, 40 а то і менше.
Щомісячна мобілізація в Україні – 30 тисяч чоловіків, план ТЦК – 40 тисяч, за рік це щонайменше 360 тисяч мобілізованих;
Війна триває 4,5 роки (54 місяці) – це 1,62 млн мобілізованих; довоєнна чисельність ЗСУ – 285 тисяч бійців, загалом виходить 1,905 млн осіб; західним партнерам влада каже про потребу утримувати ЗСУ у кількості 880 тисяч; можна припустити, що втрати України у війні (убиті, зниклі безвісти, поранені, полонені) становлять не менше 1,5 млн чоловік. Якась частина поранених і полонених повертається, є трохи демобілізованих.
Втрати України величезні. Вичерпується приплив іноземних добровольців.
На цю нестачу особового складу накладаються зростаючі труднощі з логістикою. Тепер вони починаються на західному кордоні України. Ворог б’є по мостах через Дніпро, виводить з ладу локомотивний парк, бомбить автозаправні станції.
Все важче жити в тилу. Українські міста залишаються без світла і тепла. Спостерігаються перебої з продуктами.
На тлі всіх цих явищ з’ясовується, що найближчі союзники України зраджують нас.
Трамп уклав угоду з путіним про постачання російського дизеля на американський ринок. А коли наш Президент і європейські партнери України звинуватили його в зраді, міністр фінансів США Скотт Бессент заявив, що всі роки війни європейські країни справно закуповували російські енергоресурси і тим самим фінансували військову машину путіна.
Наші герої на передовій стоять як ті триста спартанців без будь-якої надії на допомогу. А Верховний Головнокомандувач розповідає чергові казки про те, що він переможе Росію за два місяці.
Навіть якщо Трамп і республіканці програють все, що можна, на майбутніх виборах, і переможуть демократи, все одно це ніяк не позначиться на становищі на фронті.
Демократи не народять нових українських бійців. І скільки бойової техніки не надходитиме до ЗСУ, там не знайдеться особовий склад, що буде на ній воювати.
Сьогодні кожен наш воїн, що потрапляє на передову, не має жодної надії на повернення. Йому судилося або загинути, або, в кращому випадку, стати калікою.