Україна отримала від окупантів загалом 6060 тіл загиблих офіцерів та солдатів ЗСУ.
Але, замість того, щоб організувати почесну зустріч та провести ритуал передачі тіл героїв родичам для гідного поховання, влада почала в буквальному сенсі танці на їх кістках.
Спочатку міністр внутрішніх справ Ігор Клименко повідомив, що Росія під час недавнього повернення загиблих передала Україні тіла російських військових, змішані з тілами українців.
А після цього оголосили, що ідентифікація тіл загиблих українців, переданих Росією, займе більше року.
Як тоді Клименко кілька днів тому визначив, що там росіяни, якщо не було ще ніяких ДНК-тестів?
Схоже, що влада тримає громадян України за тупих ідіотів, що не здатні не просто робити логічні висновки, а й скласти 1+1.
Тепер уявімо собі почуття родичів, які дізналися, що їхні загиблі близькі у вже Україні. Країна-агресорка почала публікувати пофамільні списки переданих, і багато членів сімей дізналися про них не від офіційної влади, а від ворога.
Замість того, щоб поставитися по-людськи до самих загиблих і до їхніх родичів, влада віддала ініціативу у подачі інформації в руки окупантів, а сама стала не вміло ухилятися від питань, які їй почали задавати.
Тепер матерям, батькам, вдовам і сиротам треба чекати, швидше за все, нескінченно довго, коли їм передадуть тіл рідних. Бо ще ніколи не було такого, щоб наша влада виконувала щось вчасно. І взагалі щось виконували.
Поки рідним не передадуть загиблих для їх гідних похоронів, сім’ї не зможуть отримати належних за законом 15 мільйонів гривень. Про те, що саме небажання, точніше, нездатність їх виплатити через крайній дефіцит бюджету, є справжньою причиною затягування процесу видачі тіл, відкрито говорять у суспільстві.
Чого більше в цих діях Президента і його оточення? Дурниці або наміри обдурити сім’ї загиблих? Або того й іншого?
Сім’ї загиблих вже три роки україно-російської війни безуспішно шукали своїх синів, батьків, чоловіків. У них була ще якась надія знайти їх живими. Тепер вони не тільки втратили її, але і не можуть гідно поховати близьких. У нещасних людей залишається тільки один вихід: писати звернення і петиції в усі владні інстанції, вимагати від влади виконання обіцянок, які вона давала.