Наприкінці 2025 року Мінкульт України надав Польщі дозволи на пошукові роботи в деяких місцях поховань можливих жертв кривавих сутичок між українцями та поляками в роки другої світової війни на території Волині.
Вже кілька днів на території колишнього польського села Гута Пеняцька в Україні тривають пошуки останків жертв Волинської трагедії. Інститут національної пам’яті Польщі повідомив про виявлення першої могили.
До цього президенти України і Польщі кілька разів обговорювали це питання.
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга запевнив, що з боку України не буде жодних перешкод для пошукових робіт та ексгумацій польських жертв Волинської трагедії.
Це кричущий випадок приниження української нації та наочний факт того, як вороги України використовують фальсифікацію історії як зброю проти українців.
Для досягнення це мети використовуються всі засоби, і навіть Вікіпедія. Ось що вона розповідає про трагічні події тих днів:
“Волинська трагедія, масове знищення Українською Повстанською Армією-ОУН (Б) етнічного польського цивільного населення та, в менших масштабах, цивільних осіб інших національностей, які проживали на Західній Україні та на території Волині (Рівненська, Волинська та північна частина Тернопільської області сучасної України). Почалася в березні 1943 року і досягло піку в липні того ж року. Відповідні дії польської сторони, розпочаті з кінця літа 1943 року, призвели до значних жертв серед українського цивільного населення”.
У даній брехливій інтерпретації історії зовсім нічого не сказано про геноцид і насильницьке ополячення українського населення східних Кресів у передвоєнний період.
Повністю ігноруються історичні факти. А вони такі.
Німецькі окупаційні війська були лише одним із противників УПА. Були ще СРСР і Польща.
З початком гітлерівської окупації поляки продовжили антиукраїнські дії, що знаходило повну підтримку в окупантів. Багато підрозділів поліції були повністю укомплектовані поляками, які продовжували зводити свої криваві рахунки з українцями. Зрозуміло, все це викликало в українського населення обурення і саму неприкриту ненависть.
І це виражалося в його активній підтримці ОУН і УПА, які виступали принциповими і єдиними захисниками українців.
В цей же час, навесні 1943 року, Третій рейх почав формування 14-ї дивізії СС “Галичина”.
ОУН (б) не мала ніяких ілюзій щодо цього формування, і її позиція була виражена в спеціальному бюлетені:
“… Німці перебувають у критичній ситуації, втративши довіру населення окупованих територій після проведення східної політики, вони тепер потребують допомоги.
... Німці поділили Україну на Галичину і Східну Україну, і дивізія буде колоніальним з’єднанням.
... Дивізія буде під повним контролем військ СС, які надійдуть з нею як забажають”
Подібні слова прозвучали тоді, коли поляки масово йшли на співпрацю з німцями і впивалися своєю владою над українцями.
Компанія з формування 14-ї дивізії призвела ще й до того, що багато сіл в Галичині залишилися без молодих чоловіків, які могли б чинити опір польським терористам.
Частково з цієї причини ще до початку Волинської трагедії жертвами польських екстремістів стали понад 2000 українців.
В якості ударного загону польських націоналістів активно діяла Армія Крайова, спеціально створена для боротьби з українцями. На її рахунку тисячі вбитих українців.
Наприкінці березня 1943 року українська поліція, пройшовши у нацистів військове навчання і отримавши зброю і амуніцію, масово перейшла в Українську Повстанську Армію. На їх місце гітлерівці набирали поліцію місцевих поляків. Наприклад, в Горохівському повіті під керівництвом німців діяв загін допоміжної поліції (шуцманшафта) чисельністю 150 поляків. Німці навмисне використовували нову поліцію проти українців, дійшло до нападів на українські села. На думку українських свідків, ініціаторами цих акцій були поляки.
У спогадах одного з поляків на німецькій службі на Волині є такий опис польського шуцманшафт-батальйону:
“Це збиральництво селян різного віку, в цивільному одязі, жахливо озброєне, палаюче ненавистю до українців…”
19 квітня 1943 року на Волині в селі Червоний Сад поляки разом з нацистами вбили 104 мирних жителя. Ця трагедія стала початком тривалого збройного польсько-українського Волинського протистояння в 1943 році.
З 2 травня по 23 червня 1943 року в Сенкевичівському районі, до якого адміністративно належало Червоний Сад, поляками ще було спалено 466 будинків і вбито 396 українців.
Вже з серпня 1943 року акції польських військових формувань поширилися на райони Галичини та Волині. Фактично поляки взяли на себе роль виконавців наказів гітлерівців щодо знищення українського населення.
Тільки 13-14 березня 1944 року на Холмщині поляки дотла спалили 14 українських сіл і вбили 1,5 тисячі осіб.
Німцям було вигідне таке протистояння поляків і українців. І тому вони всіляко сприяли подальшому розпалюванню конфлікту.
Про те, що окупанти активно підтримували поляків у їхній війні проти українців говорить те, що влітку 1943 року німці провели проти УПА масштабні операції із застосуванням танків і літаків, в яких брали активну участь підрозділи польської поліції.
Які ще докази тут потрібні?
Хронологія подій говорить про те, що дії УПА були відповіддю на каральні акції поляків.
Не українці прийшли в будинок до поляків, і почали їх вбивати. Це поляки на українській землі почали вбивати українців. І це є факт.
Попіл спалених сіл і кров убитих українців стукає в наші серця.
Сьогодні історія активно використовується Варшавою для того, щоб принизити українську національну самосвідомість.
Замість того, щоб об’єктивно розібратися в причинах конфліктах, визнати свою провину в політиці насильницької довоєнної полонізації і звірячих каральних діях проти українців в період гітлерівської окупації польська влада прагне темою ексгумації примусити незалежну Україну до добровільної втрати свого суверенітету.
На думку Варшави, українці повинні вічно каятися. А поляки відіграватимуть роль “безвинних” жертв, у яких насправді руки по лікоть в українській крові.
Президент і Уряд України, що погодилися брати участь у цих провокаціях Варшави, фактично зраджують пам’ять убитих українців і Героїв УПА.
Це акт національної зради під час війни.