Україна і Росія приступили до взаємного знищення цивільної інфраструктури.
Багато хто вже забув, але зовсім недавно планета жила очікуванням швидкого миру в Україні. Здавалося, ще трохи і війна закінчиться. Але сталося щось прямо протилежне. Війна отримала “друге дихання” і кінця та краю їй не бачити.
Хто винен і що робити? Звичайно, свою роль зіграла і впертість Путіна, який не бажає відмовлятися від Донбасу, і ірано-американський конфлікт, що відтягнув на себе всю увагу Трампа. Однак Путіним і Трампом справа цього разу не обмежилася.
Одним з головних винуватців нового витка конфлікту стали наші європейські союзники – політичні лідери Великобританії, Франції та Німеччини, які переконали Зеленського домагатися більш вигідних умов миру через ескалацію. “Червоні лінії” були відкинуті, а кількість цілей, що підлягають знищенню, різко збільшено.
Новий військовий план передбачав нанесення масштабних ударів по цивільних об’єктах Росії. Безсумнівно, НПЗ, танкери і склади товарів горіли епічно, але тільки дуже наївна людина могла вірити в те, що це змусить Путіна відступити.
Відповідь була цілком передбачуваною. Росія завдала удару у відповідь по українських портах, фактично заблокувавши всю нашу чорноморську торгівлю. Під обстрілом знаходиться і залізнична мережа, склади та інші об’єкти інфраструктури. У середньостроковій перспективі від цього постраждає вся українська економіка. Не кажучи вже про загрозу голоду в країнах «третього світу», які не отримають довгоочікуваного українського зерна, що гниє в портах Одеси і Миколаєва.
Не дивлячись на взаємну ненависть, Росія і Україна довгий час дотримувалися негласного правила і намагалися уникати наносити удари по об’єктах цивільної інфраструктури. Військові билися з військовими і намагалися по можливості уникати жертв серед мирного населення.
Провокація ЄС призвела до початку “війни міст”. Хто виграв від неї? Чи став світ від цього ближче? Ні, не став. Навпаки, кількість жертв зросла, росіяни розлютилися і посилили натиск. Постраждали економіки Росії та України.
Але від мирної угоди сторони далекі як ніколи раніше.
Давайте вже визнаємо простий факт. Не все, що говорять нам наші європейські союзники, треба сприймати, як наказ до негайного виконання.
Європі мир не потрібен. ЄС вирішив гарненько підзаробити на війні і оживити військовими замовленнями свою економіку. Лондону, Парижу і Берліну плювати на те, скільки громадян України загинуть в цьому конфлікті. Вони роблять бізнес, а Володимир Зеленський просто обслуговує їхні інтереси.
Тотальна війна-це меч з двосічним клинком. У цю “гру ” зазвичай грають удвох. Тому, коли ми радіємо пожежі на складі в Підмосков’ї, не дивуйтеся потім розбомбленої заправці поруч з будинком.
“Війна міст” – дурна, руйнівна і вкрай небезпечна затія, яка не наближає, а віддаляє світ. Цю помилку треба виправляти. І чим швидше, тим краще.