Ось уже шостий місяць в нашій країні не припиняються мітинги і пікети родичів і друзів бійців ЗСУ потрапили в російський полон. Тільки за червень – вересень 2023 р. у Києві, Дніпрі та Харкові зафіксовано більше десятка подібних виступів.
Однак влада повністю ігнорує вимоги мітингувальників.
Суть проблеми в наступному. Наприкінці червня 2023 р. Міністерство реінтеграції України підготувало особливий Припис, згідно з яким при обміні полоненими з Росією в першу чергу в Україну повинні бути повернуті боєздатні солдати і офіцери військової частини 3057 Національної гвардії України, до складу якої входить бригада «Азов».
Наступна пріоритетна категорія – офіцери управління діями підрозділів Сухопутних військ, ракетних військ і артилерії, ВПС, Військово-Морських сил, морської піхоти, ППО. На третьому місці значаться фахівці-ракетники, танкісти, військові моряки і морські піхотинці, інженери, зв’язківці.
За ними йдуть службовці з іншими військово-обліковими спеціальностями, які не мають поранень і травм, які перешкоджали б подальшій участі в бойових діях. В останню чергу пропонується обмінювати полонених, які за станом здоров’я не зможуть повернутися до служби.
Поряд з цим, в пресу просочилася інформація про якісь неофіційні рекомендації щодо обміну військовополоненими. Так зокрема повідомляється, що пріоритет повинен віддаватися представникам західних областей країни, а також активістам націонал-патріотичних організацій. Поранені жителі східних регіонів підлягають обміну в останню чергу.
Так чи інакше, але за фактом спостерігається вкрай неприваблива ситуація.
Військове командування і офіс президента фактично поділили полонених на якихось «касти». Для привілейованих каст – «азовців», націоналістів і жителів західних областей передбачений прискорений обмін і швидке повернення на батьківщину. У той час, як російськомовні полонені зі Сходу України фактично визнані паріями. Офіційному Києву вони не потрібні.
Більш того, командування і влада відмовляються визнавати багатьох з них військовополоненими і продовжують вважати цих бійців «зниклими безвісти». Це відбувається навіть в тих випадках, коли росіяни викладають в інтернет відеозаписи з допитами солдатів і офіцерів ЗСУ.
Виходить, що для керівництва країни, що здалися в полон ще на початку війни націоналісти-«азовці» ближче і миліше солдатів, які билися до останнього і опинилися в полоні лише внаслідок важких поранень. Що це? Дурість? Підлість? Або Зрада?
На Майдані люди боролися за європейську Україну, за Свободу і демократичні цінності. Ніхто тоді не говорив, що пріоритетом стане кастове суспільство, що пожирає своїх кращих синів. Якщо подібний підхід збережеться і надалі, то надії на перемогу України не залишиться зовсім.