Днями мав честь розмовляти з бойовими товаришами щодо подій навколо Маріуполя. Прізвищ називати не буду, щоб пацанів не підставляти. Однак якщо те, що вони говорили-правда (а сумніватися в цьому немає причин), то список моїх питань «верховному» істотно виріс.
По-перше, всі, як один стверджують, що ніякого наказу здаватися з Києва не надходило до останнього моменту. Навпаки, по всіх каналах Хрещатик вимагав битися і вмирати, захопивши з собою побільш русні. Києву не потрібні були живі “азовці” їм була потрібна героїчна легенда і мертвий полк.
Давайте чесно. Не будемо ходити навколо так близько. Зеленський боїться і ненавидить воїнів «Азова». І справа тут далеко не тільки в ідеологічних розбіжностях. Бійці полку та їхні лідери відомі, як прихильники жорстких методів боротьби з корупцією та лобізмом. Не раз і не два вони наводили лад серед чинуш і олігархів наближених до тіла Зеленського.
Треба казати, що Офіс президента гадив у відповідь, як умів. Чого вартий лише один факт протидії набору особового складу частини. Навіть у хороші часи влада не давала укомплектувати більше 60 % від штатної чисельності полку. А в момент боїв під Маріуполем замість 2 200 чоловік в строю знаходилися лише 1 200!
Але й така кількість живих “азовців” здавалася людям з Києва надмірною. Тому Офіс зробив все можливе, щоб зробити з пацанів героїв посмертно. Так, Зеленський вміє в піар. Тому інформаційного шуму щодо порятунку полку було багато. Шуму багато, а дій ніяких.
Натомість були інші дії спрямовані не на визволення людей, а на знищення полку. Ні для кого не секрет, що тему з вимогою не брати в полон воїнів «Азова» в російських пабліках активно розганяли хлопці з СБУ. Показати кровожерливість, а заодно дати зрозуміти «азовцям», що у полон їх росіяни брати не будуть. Логіка очевидна. Щоб наші пацани билися до кінця і там же склали свої чуби. У підсумку “Азова” немає, Зеленський – на коні….
Не вийшло. Прокопенко виявився справжнім лицарем і розгадав усю цю брудну гру. Коли стало ясно, що Київ не збирається виручати своїх воїнів з пастки, він прийняв єдино вірне рішення – врятувати життя пацанів.
Щоб ви розуміли: Київ всіляко перешкоджав переговорам з росіянами.
Кагалу було важливим слов’янське жертвопринесення, а не порятунок життя кращих бійців України. Байка з наказом про “евакуацію” була запущена офісом тільки тоді, коли командири вже прийняли рішення виходити. І вибору у пана Президента вже не залишалося.
Треба казати, що командири підозрювали офіс у зраді, тому суворо заборонили особовому складу повідомляти навіть близьким родичам про час і обставини евакуації з території заводу. Коли бійцям пояснювали, що це робиться для підстраховки, щоб уникнути масованого вогневого удару Києва в момент евакуації в це мало хто повірив. А даремно.
Далі було цікаво. Дуже цікаво. В якості місця дислокації “азовців” була обрана Оленівка.Про це знали і СБУ, і місцеве командування ЗСУ. Тому командири “Азова” прийняли рішення підстрахуватися і почекати з виїздом в Оленівку. Чекати довелося не довго.
Не минуло й кількох годин, як селище, куди мали прибути “азовці” накрили масованим вогнем. Думаєте з боку русні? Ні! З боку ЗСУ!
Ось тобі допимога, ось тобі піклування від пана президента! Коли мужики про це розповідали, їх аж трусило. Ніхто, звичайно, ніяких ілюзій з приводу Зеленського не мав, але от, щоб так цинічно спробувати розправитися з бійцями, такого, звичайно, ніхто не міг припустити.
Такий розклад починає допікати. Поки в Києві сидить це … на фронтах наші нічого сделать не зможуть. Поки булава в руках цього … наші пацани фактично б’ються на два фронти: проти русні і проти кагалу. Воїни б’ються і гинуть, а ці жирують в Києві і набивають кишені єврами і баксами, які надійшли із Заходу для допомоги Україні.
Пора зазирнути в сумні очі пана Президента і попросити сказати «Паляниця». Вгадай з першого разу, як він скаже. І що потім треба робити.