Починаючи з Дня проголошення Незалежності у 1991 році Україна торує свій непростий шлях до демократії. Цей шлях не став лінійним демократичним транзитом як, наприклад, у Польщі, Чехії, Словаччині або країнах Балтії. Він став справжньою боротьбою за демократію та її цінності всупереч внутрішнім, а головніше — зовнішнім чинникам. Процес демократизації був напряму пов’язаний з євроінтеграційним вектором розвитку: спочатку неявним (за часів президенства Л. Кучми), потім інституціоналізованим, тобто закріпленим в Конституції України. “Хвилі” української демократизації ознаменовані Помаранчевою революцією та Революцією гідності, помста за демократію з боку росії – анексією Криму, воєнними діями на Донбасі, а згодом і широкомасштабною війною.
За роки незалежності Україні вдалось досягти, як на мене, значних успіхів на шляху до демократії. В загальному плані всі підходи до визначення демократії можна поділити на мінімалістські (електоральна демократія) і максималістські (ліберальна демократія). Незважаючи на те, що попри все бажання ми не можемо віднести політичний режим України до ліберальної демократії з добре розвинутими і міцно захищеними правами і свободами, але Україна цілком може претендувати на статус електоральної демократії. Електоральна демократія – це політична система, в якій, по-перше, влада підзвітна громадянам, по-друге, підзвітність реалізується за допомогою вільних, чесних і конкурентних виборів. Як стверджує професор Стенфордського університету Ларрі Даймонд, однією з ознак демократії є вибори, в яких результати не визначені заздалегідь, існує висока частка опозиційного голосування та є реальна можливість періодичної зміни партій влади, при цьому жодній групі, яка дотримується конституції і законів не відмовлено у праві створювати свою партію і брати участь у виборчому процесі. Якщо проаналізувати виборчий процес та результати виборів в Україні, починаючи з 2015 року, тобто після Революції Гідності, то отримаємо відповідність всім вказаним ознакам.
Важливим питанням сьогодення є наступне: якою буде демократія в Україні після війни? Чи можлива “повільна смерть” демократії внаслідок інерції законодавчих обмежень правового режиму воєнного стану? Чи можливе встановлення гібридних політичних режимів, які були позначені Ф. Шміттером та Г. о’Донелом неологізмами dictablanda (лібералізація без демократизації) та democradura (демократизація без лібералізації). Таку перспективу не варто відкидати. Однак в повоєнній відбудові України хотілося б орієнтуватись на інший – оптимістичний — сценарій, який передбачає подальшу демократизацію в напрямку ліберальної демократії, тобто політичного режиму з добре розвинутими і міцно захищеними індивідуальними та груповими правами і свободами.
Ліберальна демократія характеризується наявністю багатьох ознак. Професор Стенфордського університету Ларрі Даймонд виокремлює наступні: належність реальної влади виборним особам, а не вільним від контролю з боку суспільства внутрішнім акторам або зарубіжним державам; конституційна обмеженість виконавчої влади, її підзвітність іншим державним інституціям (незалежній судовій владі, парламенту, омбудсменам, генеральним аудиторам); наявність достатньої кількості постійних каналів вираження і представництва інтересів і цінностей громадян, розвинуте громадянське суспільство; наявність альтернативних джерел інформації, в тому числі незалежні ЗМІ, до яких громадяни мають необмежений доступ; юридичне і фактичне володіння громадянами основних прав і свобод, включаючи свободу переконань, думок, слова, публікацій, зборів, демонстрацій і подачі петицій; політична рівність тощо.
Наявність або відсутність вказаних ознак багато в чому залежить від політичних інститутів, їх інституційної спроможності виконувати свої функції, незалежно від будь-яких чинників. І саме ця задача – розбудова інститутів, здатних міцно захищати та гарантувати індивідуальні і групові свободи громадян – має постати перед українською держави в якості пріоритетної після війни.
19 червня 2023 року КШДУ ім. Сергія Нижного розпочинає унікальну “Літню школу професора Ларрі Даймонда”, що базується на його авторському курсі “Порівняльний демократичний розвиток”. Професор Даймонд – це жива легенда сучасної політичної науки, що має беззаперечний авторитет в галузі проблем демократії та демократичного транзиту. Літня школа є унікальним шансом поспілкуватись “вживу” з професором зі світовим ім’ям та отримати фундаментальні знання у сфері демократичних перетворень. А головне – конвертувати згодом ці знання в наше спільне демократичне майбутнє!