Головна відмінність вільного суспільства від тоталітарної диктатури полягає в тому, що в демократичному суспільстві можливе публічне обговорення навіть найважчих проблемних питань.
Саме на свободі слова і базується світоглядна міць західного світу. Якщо ми хочемо стати частиною Європи, ми повинні навчитися говорити про те, про що в тоталітарній системі говорити немислимо.
У зв’язку з цим, хотілося б поговорити про таку тему, як безглуздість продовження війни.
Перші півтора року бойових дій головною надією України був літній контрнаступ 2023 року.
Будемо відверті. Цей контрнаступ провалився. Вже всім очевидно, що прорвати російську оборону, взяти Донецьк, Луганськ і повернути Крим не вийде. Надії на масштабну військову допомогу Заходу також не виправдалися. Військові поставки наших союзників не здатні кардинальним чином змінити ситуацію на фронті.
Ні “Хаймерси», ні «Петріоти», ні “Абрамси” не стали для ЗСУ зброєю перемоги.
Російські війська повільно, але вірно просуваються на захід. Для того, щоб утримати фронт, в армію призиваються все нові і нові покоління українців. Багато з них загинуть на фронті, що погіршить і без того катастрофічну демографічну ситуацію в країні. Але заради чого вони загинуть? Заради того, щоб російські війська взяли Слов’янськ і Краматорськ не в 2024, а в 2026 році?
Нові жертви не приведуть Україну до перемоги у війні, а лише відтермінують дату укладення миру.
Про це вже прямо говорять не тільки західні журналісти, а й західні політики. Більш того, кожен місяць війни призводить до втрати все нових і нових територій. А це значить, що з кожним місяцем переговорні позиції країни стають все гірше і гірше.
Якщо щотижня бойових дій ми втрачаємо все нові і нові тисячі бійців, але, при цьому продовжуємо відступати, то в чому сенс цих самих бойових дій? Навіщо потрібна війна, в якій неможливо перемогти?
Ні кримчани, ні жителі Донбасу не хочуть жити в складі України.
Цей факт зрозумілий навіть найрадикальнішим націоналістам. Але навіть якщо ми, якимось дивом повернемо ці землі, місцеві русофіли стануть для країни чавуною кулею на її ногах.
Вони раз по раз голосуватимуть на виборах за чергових «якуковичів», і тягнутимуть Україну в бік Росії. Навіщо вони нам?
Може бути, вже варто прийняти радикальної рішення? Нехай Крим і Донбас варяться в путінскому котлі. Це відрізаний шмат для України. А наша країна повинна рухатися уперед – на захід, у бік ЄС і НАТО. Однак зробити це можна, тільки завершивши бойові дії.
Нічого крім страждань вони Україні вже не принесуть.
Вибачте за правду.