Окремий батальйон зі своєю адміністрацією і своїм забезпеченням має приблизно стільки ж небойових одиниць, скільки їх в окремій бригаді. Окрема бригада має приблизно стільки ж адміністративних працівників, скільки й дивізія. Разом дивізія приблизно дорівнює окремому батальйону – іноді в півтора раза більше, іноді в два – за кількістю штабних одиниць, а за бойовим складом – у 20-30 разів більше людей. Ось і рахуйте…
При цьому на абсолютну більшість забезпечувальних позицій – фінансових, кадрових, складських, ремонтних – можна і потрібно набирати цивільних. Навіщо військовий начфін? Навіщо військовий директор із персоналу? А психолог?..
У підсумку в нас в армії – якщо порахувати з ГШ і МО – на кожні 10 тисяч справжніх військових (які воюють) – приблизно 1 тисяча людей у погонах, які мають до захисту країни дуже віддалене відношення. Вони – військові бюрократи, яких можна замінити цивільним персоналом, і бажано жіночим (це до питання про ставлення жінок до військової служби).
Але йдемо далі. У нас є 4 категорії офіцерів у військах: офіцер – командир, офіцер – бюрократ, офіцер – інженер, і офіцер – окрема цінна бойова одиниця (льотчик, розвідник, спецпризначенець).
З останніми все зрозуміло – є льотчики-лейтенанти, а є і полковники, і, як і розвідники, вони необов’язково командири. Така людина цінна сама по собі.
З інженерами-офіцерами – теж начебто все зрозуміло. Таких багато в авіації та ППО, де офіцера дають за інженерні навички, а не за командування військами.
Офіцерів-бюрократів і офіцерів-командирів часто плутають, обираючи слухняних і старанних, які вміють оформляти документи, замість талановитих і харизматичних. Це трагедія.
До того ж у нас часто офіцера (запасу) дають після військової кафедри вишу – це взагалі абсурд родом із двадцятих-тридцятих років минулого століття, коли людина, яка вміє читати і писати, одразу ставала офіцером. І таких “офіцерів” у нас багато, яких призивають військкомати і ставлять командирами над обстріляними (і необстріляними) бійцями. Це просто біда!
А в нас – безпілотників – це біда в квадраті, бо ми б брали таких вчених “офіцерів” до себе за їхню інженерну підготовку, але в нас – за штатами піхотних підрозділів – немає офіцерів-інженерів (як в авіації, де технік літака – офіцер), в нас усі офіцери – командири (взводів, рот, і тепер навіть батальйонів), офіцерських посад мало, і на них, природно, намагаються ставити справжніх командирів.
Виходить так, що ми б раді брати офіцерів запасу програмістів, електронників, тільки для них посад немає, а солдатами їх брати заборонено. Тому що оце фіцер! (запасу) І йдуть ці “офіцери” у новостворені бригади (14 бригад) командувати такими ж необстріляними, або в обстріляні бригади, давати накази обстріляним бійцям.
Кому це треба? – Риторичне запитання. Мар’яна надто зайнята, щоб займатися такою нісенітницею.
А рішення просте – безпілотні роти, батальйони, полки формувати за штатами авіаційних підрозділів. Тому що незрозуміло, чим гірший інженер безпілотних систем за інженера пілотованого літака. Безпілотні системи куди складніші. Але ними займаються інженери-рядові, інженери-сержанти, а не інженери-офіцери.
Прості, здається, вирішення кадрового питання у військах.