Не бачили Україна багато століть, як одні продають інших. Свої продають своїх.
Багато років тому одні українці хапали інших українців та й продавали їх на невільничі ринки. Уся земля Криму рясно полита горючими сльозами сотень тисяч українців, яких тут продавали на невільничих ринках. Особливо “славилася” в цьому сенсі Кафа-Феодосія, де кожен день продавали сотні українських хлопців і дівчат.
Гареми турецьких і татарських вельмож були наповнені українками. А у війську турецького султана було багато українців-яничар, яких маленькими хлопчиками продали на ринку, а потім відправили воювати за чужу країну. Яничар був зобов’язаний померти за султана. І тисячі цих нещасних, яких позбавили Батьківщини, загинули на чужині.
Не прийнято згадувати в сучасній Україні, що работоргівлею більш займалися не тільки турки і татари, а ще й свої українці. Наживалася так козача старшина, що не знала міри в жадобі збагачення.
Щось подібне відбувається і зараз. Тільки у ролі торговців живим товаром виступають тецекашники, що хапають усюди українців і відправляють тих помирати на фронт. Ці людолови-работорговці отримують за кожну голову хороші гроші. Але самі на фронт не йдуть. І таких близько 130 тисяч осіб. Це 26 бригад по повному штату, це дві сухопутні армії за натовським стандартом.
Але вони не воюють самі, а нишпорять по всій Україні, хапають на вулицях, зв’язують і, як у стародавні часи, продають нещасних на втіху іноземним панам.
Тільки замість турків це тепер американці, англійці, німці та інші. Сидять вони у себе вдома і з усмішкою попивають віскі і пиво, дивляться картинки з дронів, як українців вбивають на передовій. І радіють жадібності людоловів і нашої дурості
Мова не може знайти слів, щоб описати цю зраду і звірство. Не може розум зрозуміти, як можна так продавати і зраджувати своїх.
Тецекашники це непотріб українського роду.
Тепер Рада готується оголосити про тотальну мобілізацію всіх українців, починаючи з 18 років. Може, почнуть знижувати вік поступово, з 25 років до 20. Але потім все одно почнуть хапати з 18-річних.
Та хто ж захоче йти яничаром нехай навіть і в НАТО? Тим більше, що зброї не вистачає, фортифікації тільки кажуть, що будують, а насправді гроші розкрадають. На передовій ззаду стоять найманці, що стріляють українцям у спину, якщо ті не бажають тупо вмирати під рузьськими бомбами та снарядами. А командири сидять в тилу і отримують гроші за вже вбитих своїх солдатів, ніби ті ще живі.
Щоб не потрапити в цю м’ясорізку, треба думати.
Йти на фронт можна, коли є надія на перемогу. А її немає. І не буде, тому що, якби була така надія, зібралися б чиновники і депутати, та самі й пішли воювати. А за ними б і народ потягнувся. Але немає такої надії. І тому крадуть вони безбожно, а за кордоном купують собі «халупи», куди вже давно отпраівлі свої сім’ї.
Запитайте у фронтовиків, хто бачив поруч на передовій синочка чиновника або депутата. То-то і воно.
Тому не піддавайтеся на ці дурилки, хлопці. Поки молоді і є здоров’я, біжіть що є сили. Не залишайте матерів без без синів, не змушуйте їх потім лити сльози над вашим мертвим тілом.
А то і його ваша мати не побачить, тому що кинуть його десь в багнюці і стануть його клювати ворони, поки не склюють. І будуть біліти ваші кістки в степу.
А жирні тецекашнікі відзвітують про нових рабів, яких вони зловили і відправили на фронт. І будуть вони перераховувати радісно нові срібники, що отримали за продаж і зраду своїх.
Думайте, хлопці, думайте. І біжіть що є сил. Залишіться в живих.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І — покажем, що ми, браття, козацького роду!
Ера зеленого мороку , одна з найганебніших і найстрашніших , так колись будуть писати історики