18 травня 2025 року в Польщі відбудуться президентські вибори.
Цього разу на тлі передвиборчої кампанії українська тема звучить особливо гостро.
Якою є риторика ключових кандидатів щодо українців, підтримки України та історичної пам’яті? І як вона може вплинути на відносини двох країн?
Українську тему в польській політиці можна розбити на три складові. Перша – ставлення поляків до українських мігрантів та біженців у Польщі.
Ейфорія та емпатія поляків, яка спостерігалася в перші місяці повномасштабного російського вторгнення, вщухли. І цього слід було очікувати, адже в моноетнічній Польщі дуже швидко з’явилися великі мігрантські спільноти.
Ситуація в Польщі ще не така, як у Франції, Нідерландах, Німеччині чи навіть Швеції, але дедалі більш схожа до тієї, що є в Австрії й Фінляндії.
На відміну від держав Західної Європи, в Польщі ці зміни відбуваються набагато стрімкіше і за суттєво коротший період.
Друга складова української теми в польській політиці – ставлення до самої України та війни.
І нарешті, третя – історична політика, тобто те, що впливає на польську внутрішню політику. Причому вплив цей дуже відчутний.
Демон історичної політики, примари Волині та нескінченні претензії вже з’являлися в багатьох виборчих кампаніях. Однак у кампанії перед прийдешніми президентськими виборами вони зазвучать на повну силу, особливо в поєднанні з двома першими, не менш емоційними складовими української теми: ставленням до іммігрантів, біженців і самої України.
Емоції довкола цих тем не вщухають, і це може суттєво вплинути на політичний вибір поляків.
2023 року своє незадоволення присутністю у Польщі українців висловлювали 29,5% поляків, сьогодні – вже 33% (за результатами опитування, проведеного компанією United Surveys для порталу Wirtualna Polska). Впродовж двох років приблизно 64,4% поляків позитивно оцінювали українців у Польщі. Сьогодні ж цей показник знизився до 55,3%, себто аж на 9,1 пункту.
Не менш цікаві результати опитування окремих груп виборців, які мають дуже чіткі політичні вподобання. Два роки тому аж 72% виборців із правими поглядами (“ПіС” та “Об’єднана правиця”) прихильно оцінювали українців у Польщі, і лише 20% – негативно.
Сьогодні 53% поляків незадоволені присутністю чималої кількості українців, тоді як 46% ставляться до них позитивно. Саме в цьому криється відповідь на питання, чому українська тема стала такою важливою у польській президентській виборчій кампанії.
Ці цифри є пальним для нових політичних висловлювань, ідей та обіцянок претендентів на президентське крісло, особливо для кандидатів від правого крила.
Насправді жоден з претендентів не може оминути української теми. Адже для кожного кандидата великим викликом є здобуття голосів виборців з-поза свого політичного середовища.
Штаби уважно аналізують ставлення поляків до українців: респондентів ділять на групи за віком, регіоном та професією, щоб пристосуватися до їхніх вподобань.
Ставлення до українців електорату “Громадянської коаліції” та “Третього шляху”, які зараз при владі, майже не змінилося.
Проте і мер Варшави Рафал Тшасковський, який балотується за підтримки “Громадянської коаліції” та прем’єр-міністра Дональда Туска, і маршалок Сейму Шимон Головня (“Третій шлях”) значно активізувалися щодо української теми.
То й не дивно, адже їхнього стабільного електорату замало – потрібно достукатися до виборців з іншими поглядами.
“Уряду вдалося переконати українську сторону розпочати ексгумацію польських жертв УПА”, – так нинішній фаворит перегонів Рафал Тшасковський відреагував на останні домовленості польської та української влади й додав, що ексгумація – ключове питання, якщо Україна хоче розраховувати на підтримку Польщі у війні з Росією.
А це вже виразна зміна тону. Сам факт, що кандидат ліберального табору раптом почав говорити про ексгумацію жертв УПА, вже знаковий.
Досі це була прерогатива здебільшого політиків правого крила. Тепер Тшасковський узалежнює питання допомоги Україні від розв’язання однієї з ключових історичних проблем. Водночас він запевнив, що членство України в ЄС і НАТО – в польських “державних інтересах”.
Змінилося ставлення Тшасковського і до українців у Польщі.
“Я пропоную фундаментальну зміну: допомогу 800+ потрібно надавати тільки тим українцям, які в Польщі працюють і сплачують податки”, – каже він тепер.
800+ – це щомісячна матеріальна допомога батькам на кожну дитину, яку отримують також українці, що живуть у Польщі. Цікаво, що Тшасковський обґрунтовував необхідність обмеження цієї виплати українцям тим, що польська держава загалом не повинна щедро роздавати іммігрантам соціальну допомогу – щоб не повторювати помилок Західної Європи.
Якщо дещо жорсткіша риторика Тшасковського щодо української теми стала несподіванкою, то заяви Кароля Навроцького, кандидата від “Права і справедливості”, цілком передбачувані.
Коли в грудні 2024-го “ПіС” висунув Навроцького кандидатом у президенти, стало зрозуміло, що українська тема буде незмінним елементом його кампанії.
Тоді ще мало відомий широкому загалу, обраний Ярославом Качинським (лідером “ПіС”) претендент на крісло президента мусив якось вирізнитися в медіа, тож почав демонструвати свої спортивні досягнення боксера-аматора.
Навроцький, очільник Інституту національної пам’яті, був відомий тим, що наполегливо домагався від України ексгумації жертв “Волині” й відповідних вибачень.
Адже, щоб виграти вибори, Навроцькому потрібна підтримка націоналістично налаштованого електорату “Конфедерації”, зокрема його найрадикальнішого антиукраїнського крила.
Шимон Головня, маршалок Сейму і лідер партії “Польща 2050”, либонь, найбільш прихильно серед усіх кандидатів висловлюється щодо України й українців.
“Безпека й добробут не виключають людяності”, – говорив Головня ніби у відповідь на ідеї Рафала Тшасковського й уряду обмежити соціальну допомогу для громадян України в Польщі.
Головня перебуває у складному становищі.
Кілька років тому його вважали одним із претендентів на посаду глави держави. На президентських виборах 2020 року він зрештою посів почесне третє місце з майже 14-відсотковою підтримкою електорату й на хвилі цієї популярності збудував партію “Польща 2050”, яка увійшла до Сейму в коаліції з Польською селянською партією (ПСП) під назвою “Третій шлях”.
Головня, його команда й коаліційні партнери з ПСП входять у сьогоднішню владну коаліцію разом із “Громадянською платформою” Дональда Туска та лівими і засідають в уряді.
Кандидату від “Конфедерації” Славоміру Менцену важко відмовити у послідовності. Йому навіть не потрібно спеціально висловлюватися щодо України та українців.
Його електорат і без того знає, що “Конфедерація” налаштована скептично (м’яко кажучи) до України.
“У чому вигода для польської держави лікувати українців, які перебувають в Україні? Скільки ще польські платники податків будуть оплачувати їм соціальну допомогу?” – заявляє він.
Крім того, Менцен заявляв, що Польща коштом свого бюджету підтримує демографію України.
У “Конфедерації” є два головних крила: націоналістичне, що спирається на традицію міжвоєнної “Національної демократії”, та ультраліберальне, зосереджене на вимогах тотальної свободи.