У намаганні достукатись до нової адміністрації Білого дому, європейці та британці все частіше озвучують думки на адресу США про те, що якщо впаде Україна, за нею будуть інші.
І мова не лише про загрози для ЄС: як територіальні, так і виклики ліберальній повістці, яку протягом останніх декількох десятиліть сповідували як європейські еліти, так і самі Сполучені Штати за часів президентства Обами та Байдена.
Перша держава, яка уважно спостерігає за тим, що відбувається – це, звісно, Китай. Мало того, що між США розглядають КНР як головну загрозу національній безпеці. Для КНР відкритим залишається питання Тайваню. Тож з цього приводу, здавалося, у Демократичної партії та у Республіканської партії був консенсус.
Та варто розуміти, що навряд Трамп збирається до когось дослухатись. Він намагається швидко, у притаманній йому манері, реалізувати власні рішення. І тут необхідно враховувати психотип, психологію президента США. Якщо він впевнений, що щось є саме так, як він гадає, він не звертає уваги на думку інших.
Тож поки що і американський політикум, і європейські лідери виглядають розгубленими. Ніхто не робить намагань якось вплинути, зупинити його. Так, були окремі спроби того ж президента Франції Еммануеля Макрона чи британського прем’єра Кіра Стармера, але бачимо, що наразі їм не вдалося переконати Трампа.
Що стосується команди президента США, то головний принцип, за яким вона набиралась – це лояльність. Тому не дивно, що за останній місяць всі ключові персони, які можуть якось впливати на думку Трампа та на прийняття рішень у зовнішньополітичній площині – від держсекретаря чи віце-президента до голови Пентагону й радника з національної безпеки – лише підкреслюють, що “президент намагається зупинити війну” і його підхід є єдиним вірним.
З точки зору того, як влаштована система влади у Сполучених Штатах, свій вплив на президента має також Республіканська партія, члени Конгресу, Сенату.
Однак, як ми бачимо, поки що голос традиційних республіканців не дуже гучний. Так, ми бачили двопартійну заяву щодо України в Конгресі. Але поки що їм не вдається переконати адміністрацію Білого дому.
Коли вже вся партія зрозуміє, що її представник у президентському кріслі йде не туди, відповідно, буде демонструвати це шляхом голосування, тоді щось може змінитись. Так само, певні рішення може обмежувати суд. Зараз ми бачимо це на прикладі USAID.
У будь-якому разі, має минути якийсь час, мають бути якісь наслідки дій президента США.