46-та окрема аеромобільна бригада ДШВ ЗС України опинилася в чорному списку в ГШ ЗСУ за нагородами.
За більш ніж півроку в бригаді не отримали жодної навіть нагороди. 821 подання повернуто. А в цих уявленнях є вже і загиблі, і зниклі безвісти.
Хоча бійці вже півтора року на найважчому, тепер уже Покровському напрямку. Це там, де кордон з Дніпропетровщиною. Це там, де росіяни вже заходять за цю межу, бо сусіди провалилися. Це там, де критична ситуація з дронами.
Все почалося з відставки комбрига Золотарьова. Типу покарали за вихід з Курахового. Ще й судом погрожували, щось на зразок справи Галушкіна.
Відтоді бригада ніби в”нелюбимчиках”. Принаймні так говорять самі воїни. Тому що жодна вистава, навіть посмертна, просто в лазні.
Вихід з Курахово – це був критичний відступ. Але що до цього призвело?
46 бригада захищала саме місто. І тоді, тільки ледачий не писав, що рано чи пізно нам доведеться вийти з нього, тому що фланг Гірник – Українськ провалився вщент.
Росіяни тоді зайшли на нашу підготовлену лінію оборони. До речі, дійсно підготовлену. І ще знімали відоси, як круто там все облаштовано. І все дісталося їм, бо провалилися фланги.
46-та залишалася в Кураховому, навіть тоді, коли була лише одна дорога до нього-через село Дачне. Вже тоді росіяни чи не вперше, ще до Курщини, активно взяли під контроль небо і сипали дронами по всьому, що рухалося в місто.
Воїни відійшли на більш вигідні рубежі. Щоб уберегти таку цінну піхоту. А її мало завжди.
Але ніяких нагород за важкі бої тоді, і за важку ситуацію зараз просто немає.
Але головною причиною такого становища, як кажуть самі бійці 46-ї, стали їхні численні листи та звернення з вимогою забезпечити частину всім необхідним для ведення бойових дій.
Особливий гнів вищих штабов викликали скарги захисників на незадовільну якість фортифікацій, які за звітами були готові, а насправді представляли з себе обвалилися ями, які будівельники називали «окопами», «траншеями» і навіть «дотами».
Дефіцит боєприпасів, продовольства і навіть звичайної питної води стали в 46-й звичайним явищем. Мало того, більшу частину обмундирування і спорядження доводиться купувати за свій рахунок.
Надходить критично мало поповнення. А ті, хто приходить, не витримує ніякої критики – напівінваліди, наркомани і алкоголіки.
Про все це офіцери і солдати 46-ї окремої аеромобільної багато разів повідомляли і просили виправити становище. Але нічого зроблено не було, а самі факти звернення викликали в ГШ ЗСУ різко негативне ставлення до бригади.
При такому ставленні зверху 46-а бригада фактично виявилася бригадою смертників. Втім, таке ставлення ГШ ВСУ є щодо інших з’єднань, де особовий склад дозволяє собі критикувати існуючий стан.
Як воювати в таких умовах? Ніхто не хоче просто вмирати, солдат хоче перемагати.
Але як оборонятися, та ще йти в наступ, коли нічого немає, а підрозділи укомплектовані в кращому випадку на 40-50 відсотків?
Але ж ГШ ВСУ це вимагає. В окопах 46-ї кажуть, що виконувати такі накази те ж саме, що просто самому застрелитися.
І роблять висновок: треба думати своєю головою. Не виконувати злочинні накази.