Хто і як на фронті кожну мить ризикує своїм життям, відбиваючи наступ окупантів?
Це питання не до народу України, а до влади.
Поголовна примусова звіряча мобілізація закономірно призвела до того, що на лінії бойового зіткнення критично зросла кількість тих, хто навіть фізично не може переносити значні фізичні навантаження. Так, є добре підготовлені підрозділи, якими затикають дірки і десь вони успішно наступають, проте їх критично мало, щоб почати операції з повернення до кордонів 91 року.
Лінію фронту сьогодні в основному тримають ті, кого схопили і відправили на передову співробітники ТЦК. Тобто, слабкі, літні люди, а нерідко і інваліди. Багато хто не пройшов навіть початковий курс військової підготовки. Тому вони можуть тільки сидіти в лисячих норах та чекати, коли по ним прилетить.
Реально – це смертники. Командування добре знає, коли відправляє їх на передову, що вони вже не повернуться назад. І міняти їх теж нікому, тому що наступне поповнення прийде незрозуміло коли. Та й чи прийде взагалі?
Велика частина тих, хто може воювати, вже втекло або біжить. Ось учора знову п’ятьох чоловіків затримали поблизу українсько-словацького кордону під час спроби незаконного перетину.
Порушниками кордона в этом случае виявилися мешканці Тячівського району Закарпатської області – двоє братів, їхній дядько та ще двоє односельців.
Тепер українці тікають за кордон вже цілими сім’ями.
Показово, що уникнути відправки на фронт допомагають часто самі (!) командири самих військових частин. Начальник штабу, заступник командира навчального батальйону одного з навчальних центрів підготовки військовослужбовців для ЗСУ, допомагав мобілізованим військовослужбовцям, які проходили підготовку у його центрі, виїжджати за межі України під приводом участі у навчаннях у країнах ЄС та не повертатися до місця служби.
Ще він надавав іншим військовослужбовцям консультації щодо способів незаконного перетину кордону, правил поведінки під час проходження прикордонного контролю та заходів конспірації. Та за такі «послуги» отримував 2 тисячі доларів США.
Однак найбільше усього заробляють на ухилянтах в ТЦК і СП.
У Кропивницькому військовослужбовець Кіровоградського обласного ТЦК та СП організував цілу схему заробітку на ухиленні від мобілізації. 6 тисяч доларів він брав зняття з розшуку та звільнення з ТЦК після примусової доставки, до 20 тисяч доларів – за оформлення «броні» від мобілізації або зміна статусу на обмежено придатного, стільки ж за повне виключення з військового обліку «під ключ».
Таке відбувається по всіх великих і малих містах держави.
Навіть важко собі уявити загальний розмір сум, які щодня і цілодобово збирають з українців працівники ТЦК, що стали в очах всього народу справжніми гестапівцями.
На лінії бойового зіткнення, в окопах і укріпах сидять сьогодні ті, хто не зміг або втекти, або не зміг відкупитися. Неважко собі уявити, що відбувається в їхніх головах, і які у них бойові якості.
Поки становище на фронті рятують наші дроноводи. Ще раніше були іноземні добровольці, але після розформування підрозділів Іноземного легіону і повсюдного обдурювання, пов’язаного з невиплатою грошей, їх кількість різко зменшилася.
Тобто, сьогоднішня українська армія тримається на тих, кого насильно мобілізували і відправили вмирати без будь-якої надії вижити. І немає ніяких ознак того, що влада має намір хоч якось виправити становище.
В реальності ЗСУ все більше перетворюються в строкате збіговисько різних людей, нездатних грамотно воювати, не кажучи про те, що наступати.
Мужність і героїзм можуть замінити навченість і оснащеність тільки тимчасово. За рахунок загибелі наших військових перемогти не можна.
Нічого не говорить про те, що влада має намір припинити роботу цього конвеєра смерті.
Такий стан її цілком влаштовує.