Україна десятиліттями продавала світові переважно сировину – зерно, руду тощо, а натомість купувала готові товари (нерідко виготовлені з української сировини), технології та обладнання з високою доданою вартістю. Повномасштабна війна показала, що така економічна модель підтримує вразливу залежність від кон’юнктури на сировинних ринках, не дає державі достатньої стійкості, не створює потрібної кількості робочих місць і не дозволяє країні швидко розвиватися навіть за наявності величезного потенціалу.
Саме тому сьогодні питання європейської інтеграції для України – це значно більше, ніж політика чи формальний рух до членства в Європейському Союзі. Насправді йдеться про шанс змінити саму економічну модель держави.
Але головне питання полягає в іншому: яке місце Україна займатиме в європейській економіці у майбутньому.
І це питання важливе не лише для України. Після війни змінюватиметься вся економічна карта Європи: ланцюги постачання, промислова політика, енергетична безпека, продовольча стабільність, логістичні маршрути та оборонне виробництво. І Україна має шанс стати не периферією цього процесу, а одним із його активних учасників – країною, яка додає Європі виробничу, логістичну, аграрну, технологічну та безпекову спроможність.
Сьогодні структура українського експорту до ЄС чудово демонструє головну проблему нашої економіки. Майже 60% експорту – це продовольчі товари та аграрна сировина. Ще близько чверті – чорні метали та мінеральна продукція. Водночас частка машинобудування та більш складної промислової продукції залишається критично низькою – близько 8%.
По суті майже 90% українського експорту до Європи – це сировина або продукція з низьким рівнем доданої вартості.
Сьогодні ЄС уже є ключовим економічним партнером України. Особливо показовим тут є приклад Польщі. За останні роки українсько-польська економічна взаємодія вийшла далеко за межі звичайної торгівлі сусідніх держав і фактично стала частиною формування нового економічного простору регіону.
Водночас нинішня структура цієї торгівлі поки що залишається переважно сировинною для України. І це ще раз показує головний виклик європейської інтеграції – не просто збільшення обсягів торгівлі, а зміна ролі України у європейській економіці.
Пільговий торговельний режим ЄС для українських товарів уже став одним із факторів підтримки нашої економіки під час війни. Але для реальної трансформації країни критично важливо, щоб така економічна передбачуваність зберігалася на довгу перспективу.
Тільки довгострокові та зрозумілі правила дозволяють залучати в економіку «довгі» інвестиції та кредити – на виробництво, переробку, логістику, промисловість та технології.
Саме це створює умови не лише для відновлення економіки, а й для підвищення рівня її економічної складності. Йдеться про розвиток секторів із високою доданою вартістю та поступовий перехід від сировинної моделі до сучасної виробничої економіки.
Сировинна модель економіки не створює достатньої кількості якісних робочих місць, не забезпечує високих доходів і не формує сильну економіку. Більше того – вона не дозволяє країні повною мірою використати переваги інтеграції з Європейським Союзом.
Тому питання реіндустріалізації України сьогодні є не окремою економічною дискусією, а необхідною умовою якісної європейської інтеграції.
Для нас принципово важливо не закріпити за Україною роль постачальника сировини для європейського ринку, а стати повноцінним учасником європейських виробничих і технологічних ланцюгів.
Йдеться про розвиток переробки, машинобудування, агротехнологій, енергетики, логістики, харчової промисловості, виробництва обладнання, оборонно-промислового комплексу, сучасного технологічного сектору, малого та середнього бізнесу.
Саме така економіка створює робочі місця, утримує людей у країні, формує доходи громад і дає державі ресурси для розвитку. А в умовах післявоєнної конкуренції за людей це стане одним із ключових факторів майбутньої стійкості держави.
Але в центрі всіх цих економічних процесів мають залишатися люди. Для більшості українців європейська інтеграція – це взагалі не питання ринків, мит чи торговельних режимів. Це прагнення до іншої якості життя та економічних можливостей, які дозволяють людям жити гідно у власній країні.
Україна вже значною мірою живе в умовах європейських тарифів та цін. Чого не скажеш про рівень зарплат, пенсій і соціальних виплат, які поки що суттєво відстають від більшості країн Європейського Союзу. І саме тому якісна економічна інтеграція має вимірюватися не лише статистикою експорту чи темпами зростання ВВП, а й тим, чи стають для людей реальністю доходи та стандарти життя, які сьогодні багато хто поки сприймає як недосяжні.
Якщо Україна зможе перейти від сировинної моделі до розвиненої економіки виробництва, технологій і високої доданої вартості, тоді розмови про зарплати у 1500-2000 євро чи пенсії у 500-600 євро вже не викликатимуть у людей скептичну посмішку та не сприйматимуться як відірвані від реальності обіцянки.
Тому після війни Україна не має права повернутися до моделі, у якій ми експортуємо сировину та імпортуємо розвиток – це шлях до постійного відставання та поступового його поглиблення.
Україна отримала унікальне вікно можливостей завдяки підтримці Європейського Союзу та міжнародних партнерів. Ukraine Facility, фінансові програми ЄС, гарантії, інструменти ЄІБ, ЄБРР та інших міжнародних інституцій, співробітництво на дво- та багатосторонньому рівні – це не лише підтримка бюджету чи допомога у відновленні після війни, а основа для формування нової інвестиційної моделі розвитку України.
Фактично сьогодні формується нова архітектура української економіки. Але такі можливості працюють лише за однієї умови – якщо країна здатна забезпечити зрозумілі правила, прогнозовану економічну політику, захист інвестора, прозорість, ефективність та довіру до державних інституцій.
Сильна європейська Україна – це не країна-сировинний додаток, а держава, яка виробляє продукцію, створює технології, формує власну промислову та економічну силу й є повноцінним учасником європейської та глобальної економіки.