Ми, захисники України, воїни 18-го окремого батальйону морської піхоти Збройних сил України несемо величезні втрати через злочинні накази нашого командування.
Постачання майже немає, на передовій ми залишаємося без боєприпасів, перебої з продовольством стали звичайними. Велика проблема з відправкою поранених в тил, не вистачає дизельного палива і бензину.
Протягом довгих восьми років війни і, особливо останнім часом, дуже сильно прославлявся полк «Азов». Йому віддавали найкраще озброєння. Ну так i що? Він повністю здався в Маріуполі на заводі «Азовсталь» росіянам. Причому зробив він це у повному складі.
Тепер більш тисячі цих тварюк тепер сидять у теплі, нехай і за гратами. Їх годують і лікують. А ми цілодобово знаходимося під вогнем артилерії і авіації росіян.
Ніякої допомоги немає. Командири часто не знають, що робити. Від них часто йдуть накази, які тільки призводять до нових втрат. Нас кидають до непідготовленіх наступiв без підтримки артилерії та авіації. Уся надія, як і скрізь, на ПТРК і гранатомети, але вони часто відмовляють.
Вийти на російський танк або БТР з такою зброєю це є точна загибель. Нам доводиться круглими добами сидіти в окопах і ямах під вогнем без будь-якої допомоги нашої артилерії, яка у цей час безцільно б’є по площах у містах і селищах. Вбиває мирне населення.
Доводиться чути звернення військовослужбовців з інших частин, наприклад, 25-ї бригади ПДВ, які просять і вимагають від командування поліпшити становище.
Ми вважаємо, що це марно. Там немає таких людей, які здатні це зробити. Та їм це і не потрібно. Їм головне створити видимість своєї діяльності, якої насправді взагалі немає.
Ми не смертники і ми не бажаємо гинути заради кар’єри і грошей наших так званих командирів.
Ми приймаємо рішення гідно здатися в полон, а не безславно загинути в ім’я чужих інтересів.
Офіцери і солдати 18-го окремого батальйону морської піхоти, усього 22 пiдписа