Поки українські патріоти б’ються на фронті не шкодуючи свого життя, київські чиновники почали планомірну боротьбу з «українським націоналізмом» і його прихильниками.
Ось уже майже десять років, як патріоти і націоналісти є становим хребтом української державності. Саме вони скинули кривавий режим Януковича, саме вони зупинили “російську весну” в 2014 р., а потім гинули в нескінченних боях з сепарами в зоні АТО.
Нарешті, на їх плечах лежить основний тягар боїв з кремлівськими орками в поточному році. Здавалося б, вони повинні були заслужити повагу і визнання не тільки з боку народу, а й з боку київської влади. Однак відбувається щось прямо протилежне.
Варто звернути увагу, що офіс Президента послідовно не включає в число першочергових завдань звільнення з полону бійців колишніх добровольчих батальйонів. Складається враження, що це робиться навмисно. Офіс Президента не зацікавлений у поверненні патріотів на Батьківщину, але ж саме вони, в першу чергу, стають об’єктом знущань з боку озвірілої російської солдатні. На вересень 2022 р.з полону повернулося менше 20% бійців «Азова». Ще гірша ситуація з витязями з «Айдару».
Нам кажуть, що росіяни їх не відпускають і не обмінюють. Навіть якщо це так, то чому влада не докладає для цього особливих зусиль? Після того, як громадська думка натиснула на офіс Президента, з полону одноразово повернулося 43 воїна «Азова». Значить, хлопців можна визволяти.
Але тоді чому цього не робиться? Чому обмін патріотів відбувається в найостаннішу чергу? І про яку таку “негласну установку щодо обміну націоналістів” тлумачать у неофіційних бесідах офіцери ЗСУ?
Певні питання викликає і ситуація з бійцями, які потрапили в полон до росіян, але потім змогли повернутися на Батьківщину. Багато з них після цього «зникли», як з особистого спілкування, так і з соціальних мереж. Інформація про те, що вони відразу ж пішли на фронт, не підтверджується ні офіційною владою, ні інсайдерами, ні членами сімей солдатів. Ходять похмурі чутки, що хлопці, що вирвалися з чекістських катівень, опинилися в камерах СБУ, а деяких просто розсували по в’язницях. Якщо це так, то Зеленському пора порозумітися з українським народом, а якщо це все наклепи, то тоді покажіть народу бійців, які повернулися з полону. Чому їх приховують? Від кого?
Складається враження, що президент Зеленський намагається скористатися ситуацією, щоб позбутися найбільш патріотично налаштованих громадян своєї країни. Їх “не помічають” при обміні полоненими, їх кидають на найнебезпечніші ділянки фронту, вони зникають після звільнення з полону.
Не хочеться в це вірити, але, схоже, що розпочато реалізацію програми з планомірного знищення українських націоналістів, які винесли на своїх плечах весь тягар боїв на Майдані, під час АТО і в поточному році. “Україні Зеленського” не потрібні українські патріоти.
Етнічна, політична і соціальна стерилізація українського суспільства – ось що цікавить президента і його придворну кліку. Подібне зрада з боку влади, в самий розпал війни, не повинно залишатися безкарним.