Кінець березня пройшов під “гудіння” суперечок по всьому світу. Не оминули вони й Київ та Вашингтон, які, у особі президента Зеленського та, з іншого боку, президента Трампа й держсекретаря Рубіо, знов зціпилися у словесному “батлі”.
І все це укладається у один великий процес, відмінність якого від всіх попередніх – США вже очевидно втрачають вплив по світу і Трамп провокує всюди кризи, щоб всі гризлися між собою, а не спільно взялися за ручки й потіснили звідусіль США.
Власне, саме те, що Україна виходить на близькосхідні безпекові ринки у якості власника “золотої акції”, яка раптом стала всім потрібною, дуже бісить Трампа. Що й є “тригером” для ескалації суперечок.
І не лише Трампа це бісить. Он Паппергер, очільник німецького гіганта ВПК Rheinmetall, взагалі назвав українські дрони “грою у лего” від “домогосподарок”. Що дуже обурило українців, для яких німці вже майже як брати (замість “мижебратів” з-за порєбрику), і такі заяви сприймаються ніби зрада (без лапок).
А потім виявилося, що це все була “прелюдія” перед угодою німецького уряду з тією ж Rheinmetall на закупівлю дронів по 120 тисяч євро за штуку– спочатку тестову партію на 29 млн євро, потім повноцінна перша партія у 300 млн, з перспективами розширення фінансування до 2,4 млрд євро. Це при тому, що українські аналоги у рази дешевші, і виробити ми їх можемо швидше (а німці переозброюються не зі спортивного інтересу, а щоб РФ не напала, доки “дойчі” “голі-босі”).
Тобто, такі публічні “образи” були всього-навсього частиною промо від німецького виробника, який став нашим прямим конкурентом. До речі, саме на українському досвіді німецькі дрони розроблялися. І нам же їх німці спочатку намагалися продати. Щоправда, не дуже успішно поки що.
Звісно, якби ми відкрили експорт озброєнь на прагматичних контрольованих умовах, то й арабські, й згаданий німецький контракт цілком могли б бути нашими. Бо ми пропонуємо кращий товар за менші гроші. Але українська держава досі блокує ліцензії експортерам, тому, так – ображений Папергер та його колеги все “наше” без нас “підберуть”.
Втім, саме розуміння цих наших переваг вже змушує нервувати всіх конкурентів, що напряму впливає на наші зовнішні справи. Проте, без “штовхання ліктями” місце під сонцем собі не відкриєш.
До речі, сам вислів “місце під сонцем” у геополітичному контексті має німецьке походження – так німецький канцлер фон Бюлов у 1897 році обґрунтовував створення Німеччиною колоніальної імперії та експансію, яка згодом привела до перерозподілу сфер впливу та Першої світової війни. Ми ні на що не натякаємо, але зараз теж відбувається перерозподіл зон впливу, де раптово (для “сильних цього світу”) виника якась там “слабка” Україна.
Дійсно, Трамп вважав що Україна повинна швидко здатися, щоб США отримали собі угоду з Кремлем, а Україна не лише не здалася, але й порушує угоду вже з арабськими монархіями.
Це ж просто “нахабство” вищої проби! Не для того Трамп розв’язував війну з Іраном, щоб “гешефт” отримували українці.
Ось дивіться, Трамп вимагає у арабів купувати американську зброю (перший профіт), а всіх інших у світі – американську нафту й газ (другий профіт), та ще й вимагає від арабів цілу купу грошей – 2,5 трильйона “вічнозелених”, щоб Білий дім їх тепер не “кинув” наодинці з розлюченими іранцями. Говорячи словами Трампа – він пропонує арабам “угоду”. Звісно ж, нерівноправну, як і більшість його “угод”.
А що як українці раптом самі відкриють Ормуз? Що як українські фахівці захистять арабські країни від іранських “Шахедів” та їх російських клонів, що як відженуть іранські кораблі, які мінують протоку, та відновлять судноплавство?
А вже пішли розмови про те, що Україна пропонує арабам не лише протидрони, але й морські БПАКи, щоб вони повторити те саме, що ми зробили у Чорному морі з ЧФ РФ. Що як в українців це все вдасться? То це зірве “угоду” Трампа, а США втратять оці 2,5 трильйона, гроші з продажів нафти, газу, зброю та бозна-чого ще.
Та й сам факт, що саме українські військові радники вже консультують країни регіону – це дуже потужний знак ще з колоніальних часів, де військові радники завжди були проекцією військової сили країни.
Ну от, як тут не образитися на українців, які “вкрали” у Трампа “джекпот”? А тут ще й премія миру…
Цікаво, що з тих же причин на нашу участь так бурхливо реагували іранці – вони теж хочуть угоду зі США та арабами, але на своїх умовах. І якщо в українців все вдасться у Ормузі, то “іранська угода” теж розвалиться як картковий будиночок.
Але останні суперечки з Вашингтоном це не лише питання зброї чи проекції сили у далеких краях. Це питання “карт” – тобто геополітичної стратегії та спроможності сторін. У тому числі й у контексті відносин з РФ. І мова тут не лише про США та Україну, але й про ЄС та Білорусь.
Ось, дивіться, коли Трамп ще був кандидатом, він обіцяв “закінчити війну за один день”, маючи на увазі, що Україна піде на ключові поступки Кремля, за що Трамп отримає собі “комісію посередника”. Вже відомо про купу пропозицій, за що саме Путін хотів “купити” Донбас – доступ до російських надр для американських компаній, інші угоди на 12 трильйонів доларів, можливо навіть спільне володіння “Північним потоком”, щоб разом заробляти на російській трубі та разом поділити Європу на зони впливу (де Україна, звісно ж, мала бути у російській “зоні” за колючим дротом).
Але Україна не пішла на цю угоду, яку нам американці дійсно прямо не нав’язують. Просто вони постійно, бували періоди що щоденно, привозили цю угоду з ультиматумом від росіян, не надаючи альтернатив.
“А ви вже згодні здатися? Ні, а може завтра? А може післязавтра?”. І так постійно. Це тиск, бо “посередник” диктує вимоги виключно однієї сторони, ігноруючи пропозиції іншої. Бо буцімто “немає карт”.
Плюс, всі ми люди, навіть правителі, а Трамп недолюблює Зеленського ще з часів свого першого строку, коли він вимагав компромат на сина Байдена, але Київ відмовився, через що Трамп, як сам він думає, програв попередні вибори – буцімто в нього їх “вкрали”. Звісно, на найвищому рівні особисті відносини відходять на другий план перед державними інтересами (як їх розуміє лідер), але, як видно з кейсів “мирних перемовин” з РФ та історії з іранською кризою, на державному рівні інтереси в нас теж не так щоб дуже збігаються.