Найвідомішим партизанським командиром за часів Другої світової війни був уродженець Полтавщини Сидір Артемійович Ковпак з села Котельви. Під керівництвом двічі Героя Радянського Союзу партизани Путивльського партизанського загону, потім Сумського партизанського з’єднання та 1-ї Української партизанської дивізії знищили десятки тисяч гітлерівців.
У 1941-1942 роках загонами невловимого генерал-майора Сидора Ковпака були проведені рейди по окупованих Сумській, Курській, Орловській і Брянській областях. У 1942-1943 роках — марш з Брянських лісів по Гомельській, Пінській, Волинській, Рівненській, Житомирській та Київській областях. У 1943 році — знаменитий Карпатський рейд.
Історії невідомо, чи потрапляли в руки легендарного Ковпака німецькі документи, де українцям, як і іншим народам СРСР, була уготована роль або рабів, або небіжчиків.
Ось, наприклад, лише один з них:
Меморандум
щодо цілей агресії та методів встановлення панування
на окупованих радянських територіях
ЗІ СПРАВ ” УПОВНОВАЖЕНОГО З ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСТОРУ»
Військове зіткнення з СРСР поведе до надзвичайно швидкої окупації важливих і великих просторів. Досить імовірно, що за першими ударами наших Збройних сил дуже скоро послідує повна Військова катастрофа Радянського Союзу. У цьому випадку окупація території являла б собою не стільки військову, скільки адміністративну та економічну проблему.
Україна — буквально ” Крайова область»
Головним центром держави, вищий соціальний шар якої становили варяги, став Київ. Але і після татарського ярма Київ довгий час грав роль суперника Москви. Його внутрішня самостійність заснована на цій ще не зломленої традиції, хоча Московська історіографія, а слідом за нею і вся європейська наука стверджують, що традиція суперництва вже зникла.
Нашою політичною лінією щодо цієї області стало б заохочення прагнень до національної незалежності аж до потенційного створення власної державності-або на Україні як такій, або в об’єднанні з Донською областю і Кавказом. Це об’єднання склало б Чорноморський союз, якому належало б постійно погрожувати Москві і прикривати великогерманський Життєвий простір зі сходу. В економічному плані ця область одночасно представляла б собою потужну сировинну і харчову . базу великогерманської імперії.
До тієї території, яка в СРСР розглядається як суто українська, слід було б прирізати крайові райони зі складу корінного російського простору. Як згадано вище, це послужило б ослабленню Великоросії і в той же час створенню політичної противаги їй. Перевести до складу України можна було б частину території нинішніх Курської та Воронезької областей.
На досягнення цієї політичної мети і слід було б спрямувати все економічне та адміністративне управління українською територією.
А ось витяги зі стенограм висловлювань Гітлера. 1.8.1941 – 22.7.1942:
«… Було б розумніше встановити в кожному селі гучномовець, щоб таким чином інформувати людей про новини і дати їм поживу для розмов; це краще, ніж допустити їх до самостійного вивчення політичних, наукових і.т. п. відомостей. І нехай нікому не прийде в голову передавати підкореним народам відомості з їх колишньої історії. Передавати слід музику і ще раз музику!»
“…Нашим інтересам відповідало б таке положення, при якому кожне село мало б власну секту, де розвивалися б свої особливі уявлення про Бога»
“…Якщо цей народ буде розмножуватися ще швидше, ніж нині, то це не тільки б’є по наших інтересах, але може призвести до того, що етнічний тиск росіян, або так званих українців, через порівняно короткий час стане небезпечним. Значить, нам було б вигідно домогтися такого становища, при якому ці росіяни або так звані українці не розмножувалися б настільки швидко».
Чомусь здається, що якщо замінити гучномовець на інтернет, додати сучасні реформи медицини та освіти, створення ПЦУ, то і вийде сучасна Україна.
Швидше за все, звичайно, ці документи ніяк не могли потрапити до ковпаківців у роки війни. Але практика гітлерівців на окупованій Україні говорив про їх наявність. І тоді ковпаківці написали біснуватому фюреру свого листа. Ось воно:
«Гітлерові — посіпаці, скаженому собаці,
Кобель тебе начинав, а сука сплодила, на білий світ пустила. Отож, курвий сину (осиковий кілок тобі в спину) прописуєм, що ми живі та здорові, як ті дуби у діброві. Клонимось тобі голим задом, і просимо Вас поцілувати в сраку нас. А [ми] вже своїм чередом, ще й покропим — передом, щоб ти розуму набрався, щоб ти з нами не тягався.
Та ще побажаємо тобі від щирого серця — сто болю у реберця, сто чортів у твою пельку, щоб ти швидше ліг в земельку, в осиновий гроб, та й, мать твою йоб!
А вже ти зграю свою скликав, а вже ти руки кров’ю потирав, нахвалявся, чорним душам присвячався: „Я пошлю на схід вояків-арійців. Я розіб’ю партизан, розвію, кров’ю людською уп’юся та й повеселюся. Та пошлю я машини і танки, щоб дали ворогам прочуханки. А для більшої рації — ще підкину авіації, от тоді в тилу — буде мирно та тихо“. А тебе, людожере, стикало лихо. Як води з моря не випити, як вітру в полі не спинити — так і нас, партизан, хоч сказися, хоч сто разів навколо хуя обкрутися — не здолати тобі нас, не розвіяти, бо ми — є месники народні, захисники благородні. І не злякають нас ні машини твої, ні танки, бо є для них партизанські приманки, самі їх готуємо — непрошених гостей частуємо.
Їдуть вони на машинах і вибухають на партизанських мінах. Всім їм отут надходить капут! Бо воїни твої — арійці не заслуговують на інші гостинці. А ще потішили нас, партизан, твої літуни. Над лісами і батальйонами — міни кожної днини. Є — великі втрати, бодай — не збрехати:
1. У нашої баби Насті — дві курки вбито зозулясті.
2. Біля дірявого моста, приблудній корові відбито хвоста.
3. Наведено жах на болотяних жаб.
Хоч вір, хоч ні, а так було — усі дні.
Кобиляча твоя голова, не розум у ній, а трава. Ти свиняче вухо, нашої ради послухай: „У першу чергу, не вір генералові авіації Кіцінгеру[398]. Не вір ні трохи і рейхкомісарові України Коху. Надсилають вони тобі депеші, надсилають листи, щоб брехню замести. Адже, доложили, що партизан розбили. А ми на всіх вас хуй положили. У тебе вже й так скоро вуха лопнуть, коли б хто підслухав, які вісті йдуть с фронту і тилу — хоч відразу лягай у могилу. А поки ти живий, ми тобі пишемо, своїм листом потішимось. Всесвітній ти, телепень, дурний, як пень! Чухай тепер свої ослячі вуха та приказуй: „Коли б знаття, що таке биття!““
А вже й б’ють… так б’ють, навіть дихати не дають. Біля Курська і Орла — твоя Армія лягла. Коло Білгорода — теж застряла орда. У Сицилії кують і в Донбасі починають партизани (це ж не диво), б’ють тебе і в хвіст, і в гриву! Ми тебе потішимо, ми тобі припишемо, як зозуля уночі… та ніколи ж не бувало, щоб вночі вона кувала. Ой, не даром птиця кує — смерть тобі вона віщує. Чуєш, свиняче рило, щоб тебе громом убило. Гола тобі срака, задрипана собако, щоб тобі руки і ноги звело, щоб тобі живіт підтягло, аж до самого пупа, арійська от залупа.
Під листом цим підписали тисячу дев’ятсот сорок третього року, в липні місяці, Н-ські партизани».
Ох, якби потрапив цей лист в руки біснуватого фюрера, так би здох він від люті, прочитавши б його…
Ось так беззавітна мужність українців зламала гітлерівську машину смерті і довела біснуватого фюрера до цугундера.
На Байковому кладовищі Києва спить вічним сном справжній герой-українець Сидір Артемійович Ковпак, що наводив жах на окупантів. Так покладіть же квіти на його могилу в День Перемоги…