Рішення Володимира Зеленського про присвоєння Окремому центру спеціальних операцій почесного найменування “Імені Героїв УПА” викликало бурю гніву в Польщі.
Складно знайти якогось мало-мальськи значимого політика нової Речі Посполітої, який би не кинув камінь в Україну в ці дні. Поляки наголошують на тому, що рішення Києва є невдячністю за ту допомогу, яку Варшава надала нашій країні.
Однак новоявлені “пани” забувають, що Україна давно перестала бути їхньою колонією і в жорстокій боротьбі відвоювала своє право на незалежність і суверенність. Польська еліта вірить, що окрик “пана” змусить українського “хлопа” покірно схилити голову і немов бидло бігти в ту сторону, куди йому вкаже господар. Ні, дорогі панове, такого вже не буде. Україна буде чинити так, як вважає за потрібне. І думка нової шляхти для нас не указ.
Ця позиція національної самоповаги має тим більше значення, що Польща вже давно перестала бути нашим вірним і надійним союзником. Під прикриттям розмов про дружбу і співпрацю, офіційна Варшава давно взяла курс на утиск українських інтересів. Поляки послідовно тиснуть український сільськогосподарський бізнес, вводячи різні санкції і заборони на експорт зернової продукції. Різко скоротилися обсяги військової та гуманітарної допомоги. Посилилася політика щодо українських підприємців і мігрантів, які працюють і живуть в Польщі.
Чим викликана ця політика послідовної дискримінації?
Слід пам’ятати, що не дивлячись на всі запевнення дипломатів, Польща була, є і буде вельми небезпечним сусідом. Саме з нею століттями билися чубаті запорожці і відчайдушні гайдамаки. Саме з нею на смерть билися і активісти УПА. У середньостроковій перспективі Польща нітрохи не менш небезпечний ворог, ніж путінська Росія. Не дарма націоналісти Речі Посполитої все голосніше вимагають повернути, нібито незаконно відібрані у неї “східні Креси”.
Польщі не потрібна сильна і незалежна Україна.
Їй потрібна нова колонія, якою можна буде керувати дистанційно. Варшава розраховувала, що війна з путіним послабить нашу країну і її можна буде підпорядкувати своїй волі без особливих зусиль. Однак сталося щось прямо протилежне.
Україна вистояла. Її армія одна з найсильніших на планеті. А до голосу нашої країни прислухаються в багатьох столицях світу. Така Україна викликає роздратування, заздрість і страх офіційної Варшави. Сьогоднішнє її буйство, це перевірка на вошивість.
Чи вдасться прогнути нашу країну, змусити її каятися і просити вибачення у панів? Якщо прогнемося, оступимося, впадемо на коліна, то пани радісно заберуться на шию України, налагодять вузду, будуть охажівать ногайкою і колоти шпорами ще багато-багато років. Хіба за це билися бійці УПА і герої Майдану? Хіба за це продовжують гинути бійці ЗСУ на фронтах Донбасу?
Як слід вчинити в цій ситуації?
Треба почекати паузу, а потім присвоїти ім’я “Героїв УПА” нашій найславетнішій бригаді. Нехай поляки захлинуться в люті, але Україна повинна довести їм, собі і всьому світу, що вона має право чинити в своїй країні так, як вважає за потрібне.