Радник керівника офісу Президента України Михайло Подоляк в інтерв’ю УНІАН розповів про перспективи бунту в РФ після звільнення Херсона, повернення Криму та ризики атаки з Білорусі.
- Не встигли в Росії заговорити про відведення військ з правого берега на лівий, відразу ж в Україні з’явився ряд військових експертів, до яких підтягнулися блогери, і всі вони почали розганяти зраду про договорняк в Херсоні. Говорили про те, що Україна нібито дасть відвести боєздатні частини військ на інші фланги. Це не підтвердилося, але хто і навіщо це розганяє?
Ви бачите суть традиційної української інформаційної політики. Тут люди часто намагаються знайти собі алармістську нішу, яка добре продається. Теорія змови і конспірологія завжди клікабельні. Завжди є любителі цього, тому це масштабується, не маючи абсолютно ніяких доказів. Однією з ключових категорій таких теорій змови є пошук зради. Це дозволяє маргінальним суб’єктам отримати на хвилину ефект Герострата: “Ми заявили! Ми викрили! Ми зробили!” Друга складова полягає в тому, що є кілька політиків, які славно закінчили свою кар’єру, але не усвідомили цього до кінця. Відповідно, вони постійно пред’являють якісь претензії. У них якась своя секта. Ці політики вчорашнього дня та їхні прихильники продовжують грати в майбутнє месіанство.
Це широкомасштабна війна, яка повинна поставити крапку в багатовіковій суперечці. Ми є ми, або ми – частина чогось? Ми – це ми, але потрібні докази. А вони завжди криваві. Зараз ми кров’ю показуємо, що у нас з Росією різні цивілізаційні напрямки. Україна – це свобода, демократія, Європа. Росія – це все той же табір, де нічого не зміниться і через 100 років. Вони будуть мати проблиски псевдодемократії, за рахунок чого проведуть вибори, але потім скочуватися до стандартного авторитаризму царського типу. https://www.youtube.com/embed/6-whv_r1_Pw
Ці всі зради зараз не мають ніякого значення, тому що РФ програє, а Україна стане набагато дорослішою. Відповідно, люди іронічно будуть дивитися на всіх, хто розповідає про “зраду”. Для збереження емоційного здоров’я нам потрібно менше звертати увагу на ці типові соціально-мережеві вигуки.
Немає ніяких змов з Російською Федерацією і не може бути в принципі. Президент Зеленський жорстко наполягає на тому, що Україна повинна виграти. І не дай Боже хтось зайде в якісь домовленості на різних рівнях, як це було раніше, – будуть жорстокі покарання. У нас абсолютно прозорі і довірчі відносини з нашими партнерами. Ніякого тиску і вказівок і близько немає. Україна сьогодні – це найважливіший суб’єкт глобальної політики. Пан Зеленський довів, що якщо на нього тиснути, можна отримати тільки зворотний ефект. Також нам продовжують у повному обсязі надавати допомогу і військовою технікою, і розвідданими, і консультаціями. Росія має вигляд країни, яку потрібно обов’язково перемогти, щоб Україна залишилася існувати. Тому якщо буде якийсь мінімальний натяк на домовленість, РФ це сама покаже, щоб створити розкол в нашому суспільстві. Це примітивно, але досить дієво. Якби у нас на рівні державного управління були б слабкі люди, Росія могла б їх втягнути в змову, зафіксувати цей факт і документально його показати суспільству, що могло б спровокувати системний внутрішній конфлікт, тому що 88% нашого суспільства однозначно говорить про те, що ця війна повинна закінчитися тільки перемогою України і звільненням наших територій. І останнє – російські геноцидні війська повинні максимально ефективно і ефектно знищуватися в Україні. Ми повинні вбивати багато військових ворога, щоб у них спровокувати відповідні військово-політичні потрясіння. Ми повинні стягнути плату за ті жертви, які поніс наш народ. Нам не пробачать домовленості.
Чи буде бунт в РФ
Різні військові експерти очікували справжній бунт в РФ після звільнення Херсона. Вже минуло кілька днів. Росіяни ніби як виходять на якісь поодинокі пікети. Чи не здається вам, що поки не пахне початком кінця Путіна?
У Росії йде системний швидкий процес дезінтеграції. Це не означає, що завтра вийдуть сотні тисяч на Манежну площу в Москві.
Суспільство уклало з російською державою незримий пакт делегації своїх прав і свобод. У відповідь обіцяли абсолютну безпеку і відчуття “великої” країни, а за фактом люди сидять у злиднях, туалети на вулиці, немає кар’єрних можливостей.
Раніше держава це продавала, а зараз люди розуміють, що це були абстрактні міфи. Вона тріщить по швах, так як не здатна зі своїми людьми нормально розмовляти. У РФ не здатні виразно пояснити своїм громадянам чому “велика держава” програє маленькій Україні, яка несамовито захищає свою свободу. Дезінтеграція наростає. Починаються переділи і взаємні звинувачення в елітах, пошук наступників. Зараз Пригожин активно всім доводить, що він пропорційний Путіну і через якийсь час буде готовий його замінити. Всі чекають одного з проявів демократії, коли люди виходять на вулицю, але в Росії цього не буде. Там в один момент станеться те, що сталося в Херсоні – влада розбіжиться. Тоді на невизначений час там почнуться стихійні процеси управління.
Патріотичні канали в Росії змінили риторику. Вони кажуть, що Україну потрібно знищити, але ці ж канали показують, що Путін – абсолютний лузер. Він – аутсайдер, який провалився. Суб’єкт на прізвище Дугін заявив, що цар повинен заплатити за провали своїм життям. Це надзвичайно важлива симптоматика дезінтеграції в усіх напрямках.
Після смерті дочки Дугіна і після входу військових до Москви ви давали прогноз, що державний переворот в Кремлі неминучий. Можете підкоригувати цей прогноз у зв’язку з новими реаліями?
Це навіть не питання державного, а питання внутрішньоелітного перевороту. Він може відбутися швидше, ніж всі очікують. Це буде як втеча з Харківської або Херсонської області, тобто всі будуть чекати, що Росія ще щось може зробити, а вона може тільки трохи використовувати ракети і “посмикати” Іран. Цей державний переворот вже зав’язаний і вже вирує.
Смута в Росії
Вам не здається, що там немає людей, які розуміють картину майбутнього Росії? Немає тих, хто б розумів що робити з цим багажем проблем, які залишить після себе Путін.
По-перше, вони не переможуть. Вони все програють, все себе з’їдять. Усередині країни вони втягуються в боротьбу, де ні для кого немає позитивного фіналу. По-друге, Росія пройде через епоху смути, епоху несистемних внутрішніх стихійних бійок на різних територіях, через епоху перелому вкрай неадаптивної і непрофесійної системи управління, побудованої Путіним.
Путін, звичайно, не міг побудувати іншу. Подивіться на якому рівні знаходиться його аналіз і причинно-наслідкові зв’язки. Подивіться на його історичний бекграунд. Людина знаходиться на рівні царя великої країни, але рівень його мислення – це пивний кіоск.
Бунти і період смути дійсно призведуть до того, що почне трансформуватися система. Суспільство почне запитувати: “А можна по-іншому? Можуть бути люди не типу Пригожина або того ж Патрушева? Чи можуть вони зникнути? А хто замість них?” Парадокс у тому, що Росія ніколи не зможе піти реальним демократичним шляхом. Там завжди легка демократія буде звалюватися до авторитаризму. Питання тільки в тому, коли ця слабка демократія дозволить хоч якусь конкуренцію, як було в Росії починаючи з середини 90-х і закінчуючи 2003-м, коли були останні вибори в Держдуму по мажоритарних округах. Це були останні більш-менш конкурентні вибори. Цей період може повторитися. Ренесанс Росії буде такого типу, як в середині 90-х, але тепер цей процес буде відрізнятися прискореністю і появою нових прізвищ. З’являться нові персонажі, які зможуть претендувати на ключові управлінські ролі.
Поки вони для нас “ноу-нейм”?
Для нас все “ноу-нейм”, що стосується Росії. Після її програшу Україна стане для неї захмарною країною. Нам буде байдуже все, що там відбуватиметься. Ми будемо домінувати в регіоні і будемо встановлювати правила післявоєнного миру. Це буде цікавий процес. Ми історично станемо тими, ким повинні були стати для цього регіону вже давно.
Після Херсона Росія практично “скиглить” про переговори. Україні ці переговори не потрібні. Чи є в Росії вже те крило, яке розуміє, що формула цих переговорів може бути тільки одна? Чи є ті, хто вже просять в України переговори для порятунку своїх життів після перемоги?
На жаль, таких далекоглядних росіян немає. Вони все ще слухають пропагандистів. В рамках цього вони сприймають події, що відбуваються не через призму об’єктивної реальності, а через призму медійних публікацій. Росіяни вважають, що оплачені публікації в зарубіжних засобах масової інформації – це реальний світ.
Переговорного процесу немає і не може бути. Це дуже добре, що Росія вимолює переговори. Кожен день посадові особи в прохальних інтонаціях говорять: “Ми хочемо переговорів”. На мій жаль, хтось серед наших партнерів все ще говорить: “Дивіться, є ж дипломатичне врегулювання”. Вони не розуміють, що цього немає, особливо для країни, яка воює за свою територію. Президент Зеленський постійно підкреслює одну об’єктивну умову переговорного процесу – те, щоб вони вийшли з нашої території. Тоді можна буде обумовлювати ті чи інші післявоєнні способи існування.
Важливо помічати деталі. Наприклад, Рябков виходить і говорить: “Ми хочемо переговори без будь-яких додаткових умов”. При цьому він продовжує ображати Україну. Принижено просить щось і продовжує ображати. Неможливо після цього говорити про адекватність заступників пана Лаврова. Вони не розуміють, як вони виглядають з боку. Пані Захарова виходить з тією ж самою прохальною промовою: “Ми просимо вас про переговори без будь-яких умов, але з урахуванням обставин, що змінилися”. А що таке “обставини, що змінилися”? Це те, що вони в односторонньому порядку, порушуючи міжнародне право, приєднали до себе частину наших територій і вписали це в Конституцію. І Захарова говорить це на повному серйозі. Не можна ніколи залишати людей, які не розкаялися. Вони почали війну, 20 років погрожували миру, обіцяли зайти в Берлін і Варшаву, розбомбити Київ. Ми повинні дограти цю кампанію. Так, це важко, але ми вже заплатили непропорційну ціну. Якщо ми не закінчимо, то вони будуть вважати, що можуть просто так прийти, побомбити місто і сказати: “Дивіться, ми ж вже забрали цю територію. Вона наша. Давайте тепер розмовляти без всяких попередніх умов?” Ось це “без попередніх умов” можна розцінювати так: “Давайте ми зупинимо поки вогонь. Ми залишимося по тій же лінії поділу, ви залишитеся там же. Тільки ви не стріляйте і не йдіть далі, просто зависніть. І ми не будемо стріляти. Але за це ми фортифікацію побудуємо, знайдемо десь додаткові балістичні ракети, відмуштруємо мобілізованих, знайдемо гроші”. Навіщо Україні, яка сьогодні ефективно звільняє свої території на півдні, взагалі про це думати? На кого це розраховано? Це розраховано тільки на голови людей, у яких немає сірої речовини. В основному вони сьогодні сконцентровані в Російській Федерації.
Що буде після Херсона?
Ми звільнимо всі свої території. Сценарні плани звільнення опрацьовуються. Але потрібно не забувати, що є вкрай важка ситуація на Донецькому і Луганському напрямках. Я розумію, що на тлі Херсонської ейфорії це йде на другий план, але ми дивимося прагматично. У напрямку Бахмута, Соледара та Авдіївки йдуть важкі бої.
Йде розробка планів по деблокаді акваторії Азовського моря, по ЗАЕС і Запорізької області, відпрацьовується сценарне звільнення Лівобережного Херсона, щоб позбавити мобільності російське угруповання, зосереджене в Криму. Це важка робота. Коли звільнили швидко Харківську область, всі очікували, що так піде все і далі, але на якийсь час все пригальмувалося і люди дещо розчарувалися. Зараз Херсон знову дає підйом і всі говорять: “Давайте завтра заберемо Крим!” Ні, це буде довга копітка робота, яка дасть свої плоди.
Які ризики атаки з Білорусі?
Я не готовий відповідати за те, що відбувається в голові у Лукашенка, але мені здається, що його вродженої хитрості вистачить для усвідомлення неможливості війни проти України. Немає жодного шансу і сенсу це робити. Якби вторгнення з білоруської сторони було, воно б на кілька днів продовжило агонію РФ і практично відразу обрушило б систему управління в самій Білорусі. Білоруський народ не сприймає цю війну так, як російський. Для Білорусі це буде шоком, який призведе до негайного початку різкої протестної роботи.